Читать «Об’єкт 21» онлайн - страница 50

Марія Петрівна, яка любила всіх повчати, зустрічаючись із Антоніною Гнатівною, читала їй нотації:

— Даремно балуєте хлопчиська! У свято, в будень, кожен день у нових черевиках. Могли б і на щось інше гроші витрачати. Наплачетесь потім!

— Та ні, — заперечила якось на свій клопіт Антоніна Гнатівна. — Він же цілий рік в одних ходить!

— Ви що ж мене за дурну маєте? — образилась Марія Петрівна. — Боїтесь правду сказати? Ох, ці матері! Розум втрачають через своїх дітей… На все заради них готові! І цим їх тільки псують…

Після цього Марія Петрівна почала говорити про Антоніну Гнатівну, що та страшенна брехуха — це по-перше, зовсім не вміє виховувати свого сина — це по-друге, і, безумовно, божевільна — це по-третє: кожного першого числа купує «своєму Петрусеві» нове взуття, а сама цілий, рік ходить у старому.

Бідолашна Антоніна Гнатівна намагалася порозумітися з Марією Петрівною, та які, власне, — пояснення могла дати Антоніна Гнатівна?

Життя Антоніни Гнатівни через ці черевики неймовірно ускладнилося. Казати людям правду? Ніхто не повірить. «Признаватися», що вона кожного першого числа купує Петрикові нові черевики? Безглуздо.

Коли минуло ще два місяці і все лишалось, як і раніше, Антоніна Гнатівна розгубилася.

— От що, — сказала вона якось. — Не надівай поки що цих черевиків, нехай відпочинуть трохи. Походи в старих.

Вона дала Петрикові старі черевики, ті самі, через які в свій час почалася розмова з професором. Дядько Сергій прибив до них нові підметки.

— Добре, що були куплені на виріст, — сказала вона. — Треба носити, а то малі будуть. А ці я замкну в шафу.

Може вона хотіла пересвідчитися, що її син навчився акуратно носити взуття? Чи ці незносимі черевики Почали її просто лякати? Важко сказати, що мала на увазі Петрикова мама. Але вона полегшено зітхнула, коли Петрик взув звичайні, не чарівні черевики.

Вони здалися Петрикові важкими, він звик за останній рік до легкого взуття, якого майже не відчуваєш на нозі.

Незабаром Петрик порвав черевики, і Антоніні Гнатівні довелося знову нести їх до шевця. Отже, рухливий хлопчик залишився, як і раніш, рухливим! Секрет тривалого носіння залежав зовсім не від Петрика. Але Антоніна Гнатівна уперто віддавала старі черевики знову й знову в ремонт, доки, нарешті, дядько Сергій сказав:

— Тепер уже тільки в утиль. А хлопчакові купіть нові.

Купувати нові? Це тоді, коли в шафі стоять цілісінькі черевики?

Антоніна Гнатівна згнітивши серце відсунула шухляду, куди в свій час поклала їх. Вона не заглядала сюди вже кілька місяців.

— А пороху скільки, — зітхнула вона і подала черевики синові. — Поміряй, чи не малі.

Петрик взув черевики; вони жовтіли, як нові, милуючи зір свіжою фарбою.

Як і в той давній день, коли Петрик взув їх уперше, черевики були йому точно по нозі.

Але не це вразило Антоніну Гнатівну. До такого дива вона вже звикла. Її збентежило інше. Антоніна Гнатівна добре пам’ятала, що коли ховала черевики в шафу, підошви в них були трохи стерті. Тоді це її порадувало: дряпини і садна свідчили, що черевики звичайні, на них, як і на інші речі, впливають природні сили. Дивна справа! Тепер її радувало те, що колись так обурювало: адже в свій час буча й зчинилася з-за притоптаних підметок!