Читать «Велике плавання» онлайн - страница 56

— Це брехня! — сказав англієць. — Перебуваючи в сторожовій корзині, я почув дзюркіт води. Мені здалося, що десь у борту появилась пробоїна і вода проникла в трюм. Я негайно спустився вниз і побачив темну постать людини, яка кинулася від мене. Підозрюючи щось лихе, я пішов на плескіт води і побачив бочку і біля неї вийнятий чіп.

— Що за людина? Нехай він покаже, кого він бачив уночі, — загомоніли в натовпі. — Яка вона на зріст? Як зодягнута?

— Це сталося в одну мить. І я не міг розгледіти, — зніяковіло відповів англієць.

Синьйор Маріо дав знак матросам відійти від англійця.

— Таллерте Лайєс, — сказав він тихо, нахиляючись до нього, — поясни мені, що керує твоїми вчинками? Що спонукало тебе красти адміралову карту, а тепер усіх цих добрих людей, твоїх товаришів, позбавити питтєвої води? Я знаю, що ти людина хоробра і рішуча, і якщо ти відверто зізнаєшся у всьому і вкажеш, хто тобі допомагав у твоїх лихих замірах, я, можливо, виблагаю тобі помилування в адмірала.

— Побійтесь бога, пане секретар! — вигукнув англієць. — Я не розумію, про яку карту ви кажете, я винен лише в тому, що пізно почув шум води і не застукав негідника на місці.

— Бог тобі суддя, Лайєс, — скрушно сказав секретар, відходячи. — За менші вчинки людей вішають на реях. І мені тільки жаль, що ти так безславно закінчиш своє життя.

— За борт англійця! — гукнув хтось із матросів. — Він украв у нас воду.

— За борт чужинця! — підхопило ще кілька голосів.

Боцман і лоцман «Санта-Марії» синьйор Прес Ніньйо лежав у лихоманці. І, за наказом адмірала, Яньєс Кріт виконував його обов'язки.

Яньєс пронизливо засвистав у свисток.

— Погаласували і досить! — гримнув він. — Пан адмірал звелів усім приступити до виконання своїх обов'язків.

— Води, — гукнули матроси, — дайте нам води! Серед нас чотирнадцять чоловік горять у лихоманці; якщо не нам, то їм необхідно дати води!

— Геть чужинців! — кричали інші. — У воду англійця!

— Давайте хворим морську воду, — сказав Яньєс Кріт. — Все одно вони марять і нічого не розуміють.

Це був дурний жарт злої людини, але кілька матросів відразу ж підхопили ці слова.

— Адмірал звелів нашим хворим давати морську воду? — залементували в натовпі. — Лігурієць глузує з нас!

— За борт англійця! — гукали інші. — Геть чужинця!

— Геть чужинців! Геть лігурійців! — раптово покотилося по палубі.

Я не впізнавав людей, які напередодні були покірні волі адмірала. З жахом я бачив у натовпі бліде обличчя синьйора Маріо і підняті над його головою кулаки.

Ми з Орніччо негайно кинулись йому на допомогу. Але хтось підставив Орніччо ногу, і він гепнув на палубу. Добігти до нього мені не пощастило. Дужі руки схопили мене.

— А-а, і ти туди ж, гадюченя! — голосно вигукнув хтось за моєю спиною.

Обернувшись, я з жахом побачив, що це Хуан Роса.

— Тихше, — прошепотів він раптом, прикладаючи палець до губ. — Хуан Яньєс підбурює матросів схопити адмірала. І я гадаю, що зараз вам краще не появлятись.

— Як — Хуан Яньєс? — вигукнув я здивовано. — Адже ж він завжди вихваляє гідність пана на всі заставки.