Читать «Слідами змови» онлайн - страница 78

Щоправда, мене втішали дві обставини: по-перше, така буря мала швидко вщухнути, і по-друге, якщо я був одрізаний від суходолу, то з суходолу до острова добратися було теж неможливо.

Тим часом треба було щось робити з Дунканом.

Я підповз до нього ближче й прислухався. Дощ стукотів по даху й капав крізь отвір, що правив за димар. Над островом гудів вітер, і раз по раз гуркотів грім. Отож не дивно, що протягом кількох хвилин я не був певен, дихає він чи ні.

Але зрештою я почув глибоке уривчасте дихання людини, що втратила свідомість. Я зрадів, коли переконався, що не вбив його.

Я перекинув його на спину і розстебнув коміра. Мені кортіло полегшити його стан, проте я не мав права ризикувати. Щоб забезпечити себе від нападу, я вискочив під дощ і знайшов шматки мотузки. Зв'язавши йому руки й ноги в той самий спосіб, яким він зв'язував мені, я, однак, потурбувався, щоб він не звільнився так легко. Я забрав у нього ножа, а потім обшукав одяг, сподіваючись знайти пістолет або кинджал, але не знайшов більше ніякої зброї. Мотузка була мокра, і мені спало на думку, що з часом вона збіжиться і вріжеться в тіло. Якщо він не опритомніє, доки я дремену з острова, треба буде її попустити.

Коли я впорався з полоненим, вітер трохи вщух, а дощ ішов нападами, перерви між ними ставали щоразу довші. Озеро вже не біліло гривами піни, і на протилежному березі поступово почав вимальовуватися ліс. Спочатку він здавався безбарвною плямою, але небавом проступило яскраво-зелене листя, помережане смугами сонячного світла, що купалося в росі. Сонце схилялося вже до вечірнього пруга. Виходить, я перебув на острові цілісінький день!

Краще тут не затримуватися… В мене не було ніякої охоти плисти зараз чверть милі, але це було краще, ніж чекати, поки з'явиться сер Філіп. Озеро ще хвилювалося, але я сподівався на краще.

Я скинув камзола та довгі штани — зайвий тягар був ні до чого — і сховав під камінням, щоб їх відразу не помітили. Черевики я прив'язав до пояса, бо забиватися в далеку дорогу босоніж було ризиковано; капелюха кинув у воду. Хай подумають, що я втопився. В останню мить я згадав за Дункана і вернувся назад до халупи. Він і досі лежав непритомний. Я нахилився і, переконавшись, що він не прикидається, попустив мотузку на ногах і розв'язав йому руки. Цікаво, яку він вигадає казку для своїх спільників?

Вода була холодна мов лід, бо шторм збурив глибинні води. Але холод підстьобнув мене і остаточно вивів із того заціпеніння, що в ньому я перебував, відколи вдарився головою об кам'яну стіну. Я знав, що мені доведеться змагатися за своє життя. Адже йшлося не про пляжне купання. Я не спав. Я не попоїв як слід, а від страшного удару в мене й досі гули в голові джмелі. На середині мене взяв сумнів, чи зможу я досягти протилежного берега.