Читать «Незвичайні пригоди Марко Поло» онлайн - страница 237

Король Зандернац вислав їм назустріч десять слонів з розкішними паланкінами. Венеціанці, вельможі, перекладач і офіцери посідали в хиткі будиночки на спинах слонів і рушили до дерев'яного, оздобленого різнокольоровим різьбленням королівського палацу.

Король прийняв їх у передпокої і влаштував на їх честь бенкет. Мандрівники посідали на килими і подушки навколо короля та його почту і заходились біля гостро приправлених страв та вин. В кімнаті було нестерпно жарко, тому за кожним гостем стояла служниця і обмахувала його опахалом з пальмового листя.

Король Зандернац був одягнений так само, як і підлеглі. Тільки на його темнобрунатному тілі виблискували дорогі оздоби: неймовірної вартості намисто; одна низка із смарагдів та рубінів, друга, що звисала йому до самого живота, — із ста сорока великих перлин та рубінів і золоті браслети, оздоблені брильянтами персні на пальцях ніг і рук.

— Ти поглянь, як він обвішався! — сказав Мафіо небожеві. — За його прикраси можна було б купити цілий палац.

Після пишного бенкету Марко передав королю подарунки і, розхваливши його країну і його мудре правління, переказав йому бажання володаря світу, імператора Китаю, великого хана усіх татар Кублая.

Король Зандернац, підібгавши під себе ноги, сидів на жовтій шовковій подушечці і з задоволенням слухав Марко Поло. Подарунки великого хана й блискучий почет, що супроводжував Марко, подобались королеві. Але, вислухавши венеціанця, він сказав, що рубіна не віддасть. Він охоче покаже його, щоб іноземці на власні очі пересвідчились в його незрівнянній красі й потім розповіли про все імператорові, але подарувати не може.

Він щось тихо наказав одній із служниць, і та вибігла з кімнати. Через кілька хвилин вона принесла коштовний камінь і поклала його на золоте блюдо перед Марко й Мафіо.

Всі в кімнаті замовкли. Навіть служниці забули від подиву обвівати опахалами гостей.

Великий рубін лежав на золотому блюді і ніби перетворював світло, що падало на нього, у червоне, як кров, сяйво, заливаючи ним усе: залу, обличчя людей, килими, картини на стінах. Він був ніби вогненне джерело, яке освітлювало все, але не згорало.

Король Зандернац був задоволений, що його рубін справив таке велике враження на присутніх. Урвавши, нарешті, мовчанку, він через перекладача сказав венеціанцям, що пошле великому імператорові, про славні діяння якого говорить весь світ, привіт і подарунки, але нізащо в світі не віддасть рубіна, бо успадкував його від своїх предків. На його голову впаде нещастя, якщо він Дозволить вивезти рубін з острова.

Через тиждень Марко Поло залишив резиденцію короля й щасливо повернувся до табору. Король передав для великого хана багато коштовних каменів. Марко сподівався, що хан Кублай, навіть не отримавши жаданого рубіна, буде все ж таки задоволений наслідками подорожі.

За день до від'їзду з Цейлону венеціанці разом з Ашімою вийшли погуляти на берег. Вони піднялись на пагорб і вибрались стежкою на високу кручу над морем. Праворуч від них була затока, де стояли їхні кораблі й човни, а ліворуч голубів океан.