Читать «Незвичайні пригоди Марко Поло» онлайн - страница 236

Знову вони два місяці нічого не бачили навкруги, крім моря, лише зрідка поминаючи невеликі острови!

Вони пливли на захід. Чи далеко залишився Китай?

Може, вони вже на півдорозі від Камбалі до Лайї, що лежить на узбережжі Середземного моря? В голові Марко зародилась думка, яка не давала йому спокою. Адже вони могли б дістатись на батьківщину морським шляхом. І Марко вирішив, якщо вони, виконавши ханське доручення, щасливо повернуться в Камбалі, докласти всіх зусиль, щоб здійснити цей задум.

Під час мандрівки Марко поповнював свої нотатки про чужі краї. Якось ополудні капітан доповів йому, що на обрії з'явився Цейлон. Марко вибіг на палубу. Вдалині таємниче чорніла смужка землі. Колись він чув, що жителі індійського материка вірять, начебто на Цейлоні живуть злі духи. Тому вони й назвали острів «Ланка», тобто «злі духи». Але там володарював також король Зандернац, там були сапфіри, топази, аметисти, найкрасивіші і найкоштовніші в світі рубіни, там навіть був рубін з вершок довжиною і завтовшки в руку, який палав, наче вогонь, збуджуючи жадобу його імператорської величності.

Наступного ранку венеціанці зійшли на берег у супроводі двохсот солдатів, десяти вельмож, перекладача { кількох слуг з подарунками хана. Затока була спокійна, як глибоке, прозоре озеро. Зелена гребля, заросла травами, пальмами, листяними деревами й високою, на зріст людини, папороттю, захищала затоку од вітру.

На воду було спущено всі триста човнів. Вони враз збудили затоку від сну. На деревах заверещали, заметушились маленькі мавпи, застрибали з ліани на ліану, аж поки, нарешті, не знайшли зручне місце, звідки можна було спостерігати незвичну картину. На гілках сиділи барвисті папуги. Якісь маленькі пташки, немов м'ячики, пурхали поміж листям.

Мешканці острова стояли біля своїх хатин і чекали, коли човни підійдуть до берега. Одежа їхня складалася з шматка матерії, обмотаного навколо стегон. Діти були зовсім голі. Коли солдати, сяючи на сонці шоломами й мечами, ступили на землю, перелякані туземці кинулись тікати.

І лише після того, як венеціанці з перекладачами без зброї наблизились до села і запевнили остров'ян, що вони прибули з мирними намірами, чоловіки, жінки і діти, посміливішавши, вийшли їм назустріч.

Якийсь літній чоловік, що носив крім пов'язки на стегнах ще й зелений тюрбан на голові, згодився одвести їх до короля.

Марко Поло попросив батька залишитись з купцями і частиною солдатів на березі і збудувати такий самий укріплений табір, як і на Малій Яві. Сам же він з Мафіо та десятьма вельможами, на чолі двохсотп'ятдесяти вояків і слуг, що несли подарунки, вирушив у глиб острова. Двоє посланців з селища побігли наперед, щоб сповістити короля Зандернаца про приїзд чужоземців.

Вони йшли вздовж берега, пробирались вузенькими стежками крізь ліси, переходили по хистких мостах «річки, піднімалися вгору з допомогою залізних ланцюгів, прикріплених до скель, аж поки, нарешті, на сьомий день не досягли красивої долини, вкритої рисовими полями, пальмовими гаями й садами. Біля підніжжя покраяної проваллями гори розкинулось селище, посередині якого височів королівський палац.