Читать «Незвичайні пригоди Марко Поло» онлайн - страница 239

Імператор похмуро вислухав їх і наказав чекати, поки він щось вирішить. Однак він не поспішав. Дівчина впадала у відчай, посланці тільки й думали, що про повернення до двору свого короля. Але його величність не бажав втручатися в чвари західних татарських князів, і тому нещасливій нареченій доводилося терпіти. Так минуло три роки.

Саме в цей час у столицю повернулися венеціанці. Звістка про те, як успішно скінчилась їхня морська подорож в Індію, швидко поширилась серед придворних. Подарунки іноземних володарів і прибутки від торгівлі були такі неймовірно багаті, що великий хан у присутності всього двору відзначив венеціанців, збільшивши їхню охорону і віддавши їм десяту частину привезених ними коштовних каменів і перлин. Він прийняв венеціанців у своїх покоях, оточений татарськими князями, і уважно вислухав їхню розповідь про все, що довелося їм пережити в далеких мандрах.

Марко вжахнувся, побачивши, як постарів великий хан за час їхньої трирічної відсутності. Цілющі напої, й еліксири не могли повернути йому здоров'я й молодість. Його повне колись обличчя схудло й покарбувалося глибокими зморшками, плечі опустилися, спина згорбилась. І тільки очі, під важкими повіками, як і раніш, горіли хитрими вогниками.

Венеціанці вирішили більше не просити в імператора дозволу на повернення додому — вони боялися, що через це можуть втратити його прихильність, і тоді буде ще важче покинути імператорський двір. В них визрів новий план: домогтися у хана згоди на нову торговельну подорож до Індії, але без почту і без солдатів. Вони поклали собі нізащо не повертатися з цієї мандрівки в Китай.

Тепер венеціанці тільки й думали про повернення на батьківщину. Вони жили, немов у лихоманці. Ніколо й Мафіо мріяли, як останні роки свого життя вони проведуть в рідному місті, оточені загальною пошаною горожан. Марко ж хотілось розповісти землякам про свої дивовижні мандрівки й пригоди, щоб збагатити їхні знання про великий і безмежний світ.

Якось пообідньої пори в будинок венеціанців з'явився кур'єр від посланців короля Аргона і попросив у них аудієнції для своїх панів. Марко Поло велів переказати, що вони вважатимуть за честь для себе прийняти в своєму недостойному домі вельможних панів. Фан Кунг-до було доручено приготувати все для вшанування гостей.

Улатай, Апуска і Гоза щиро привітались з венеціанцями і після звичайних виявів взаємної пошани сіли до столу. Найстарший серед них, Гоза, одразу ж почав розмову про індійську подорож венеціанців і попросив Марко розповісти їм, як вони пливли через Великий океан. Розмова велась татарською мовою і тому служниця, котра безперестанку сновигала по кімнаті, на превеликий свій жаль, не зрозуміла жодного слова.