Читать «Незвичайні пригоди Марко Поло» онлайн - страница 221

— Скільки в них коней, дідусю?

— Багато коней, більше, ніж ти можеш порахувати на пальцях. Набагато більше. Ось вони проїжджають, а ми лежимо перед ними в пилюці. Тепер уже можна вставати. — Різьбяр втомлено підвівся з землі. Піднялися й інші. Почулися розмови, сміх. Побачивши Ванга, який наближався до них, старий радісно посміхнувся.

— Іде Ванг, — сказав він. — Ну, тепер уже нічого турбуватися.

Вони рушили всі втрьох додому. Шю і Ванг допомогли різьбяреві вибратися на насип. Старий сів до столу і взявся за роботу.

— Ви будете вирізувати безсмертного бога або дракона? — спитав його Ванг.

— Ні, смертного, Ванг. Він тільки-но проїхав під голубим балдахіном.

— Тоді не забудьте вирізати слова: чужий диявол! — похмуро мовив Ванг.

— Я бачив його обличчя, — пробурмотів старий. І суворо додав: — Не бігай так часто в місто, Ванг. Шю боїться, коли тебе немає цілу ніч.

Марко Поло їздив для нагляду на південь своєї провінції. Під його владою було двадцять сім міст. Незважаючи на велику шкоду, яку завдало країні хазяйнування Ахмедових ставлеників, торгівля й ремесло знову процвітали. Ось уже протягом року Марко намагався підбирати чесних чиновників, проганяючи шахраїв.

Хан Кублай, як і раніше, вимагав від своїх намісників величезні суми грошей для поповнення державної каси. Єдине, чим Марко Поло міг полегшити долю населення — це скасувати всілякі дрібні податки, які потрапляли в кишеню чиновників-шахраїв.

Марко їхав на чолі загону охоронців забрукованою вулицею вздовж імператорського каналу, не оглядаючись навколо. Не можна було передати словами все те, що йому довелось пережити і побачити в цій країні. Марко жалкував, що не володіє пензлем, щоб відтворити на полотні свої враження.

Він часто згадував про друга, похованого високо на скелі над величною рікою. Здійснилося тривожне передчуття Матео. Він лежав у могилі на чужій землі, далеко від батьківщини, так далеко, що від однієї згадки про це щеміло серце.

Інколи Марко теж ставало важко на душі — байдуже, чи він був у дорозі, оточений загоном охоронців, чи на людних базарних площах. На службі в хана Кублая він зазнав найвищої честі, яка коли-небудь випадала на долю іноземця, і все ж таки його все дужче й дужче охоплювало, хай ще несміливе, почуття туги за Венецією.

Рік тому, у маленькій церкві в місті Чінкянг, збудованій 1274 року, Ашіма прийняла християнство і одружилася з Марко Поло. Весілля було відсвятковано тихо й спокійно. Ніколо й Мафіо Поло не знали ще про нього. Марко з тривогою думав про батька й Мафіо, які вже два роки як поїхали з дому і лише раз подали про себе звістку.

Поруч з Марко Поло їхав носильник Янг. Звичайно, тепер він уже був не носильником. На поясі в нього висів меч, а через плече — лук. У сагайдаку стирчало десять червоних стріл. Янг став капітаном, командиром охоронців намісника. Він не помітив свого друга з Камбалі — Ванга, бо не любив дивитися на вкляк-нуті постаті своїх земляків, навіть коли вони кланялися Марко Поло. А не помітивши Ванга, Янг не згадав і тієї ночі, яку він колись провів у будиночку коваля.