Читать «Незвичайні пригоди Марко Поло» онлайн - страница 219

Більше він не міг дивитися в широко розкриті від страху очі дівчини і схилив голову на руки. Немов здаля до нього долинав її голос:

— Скажіть же мені, що сталося! — В її голосі звучав відчай. — Де Матео? Ви повинні сказати мені все!

Тоді Фан рішуче випростався, немов відчуваючи на собі погляд Матео. Він дістав гаманець з рубінами та грошима й поклав його перед собою на стіл.

— Матео помер під великим вітрилом. Він був щасливий, бо помер на воді. Вмираючи, він посміхався… «Все, що я маю, — сказав він, — належить Ашімі… Гроші, рубіни — все. Залишайся з нею і з Марко. Я так бажаю». Це були його слова. Ось я й приїхав до вас. Власними руками я насипав над ним могилку. Біля самої річки…

В очах Ашіми не було сліз. Її думки полинули в минуле. Того вітряного весняного дня до неї з'явився великий чужинець. Рабиня дала їй шматок хліба. Вночі вона лежала прикована ланцюгом, як собака. Потім прийшов Матео і взяв її за руку. «Ходімо, донечко, — сказав він їй. — Я куплю тобі шовковий халат. Нічого не бійся, коли з тобою капітан Матео. Ніхто тебе не скривдить!» І тоді вона вперше пошепки вимовила його ім'я: «Матео».

Прокинувшись від спогадів, Ашіма попросила:

— Розкажіть мені все.

І він розповів їй, що під час походу на Ціпангу Матео був тяжко поранений і ледве дістався до китайського узбережжя. Трохи оклигавши, капітан вирушив до Камбалі. Вони познайомились випадково в одному китайському містечку, де Фан Кунг-до поставили за безвинну гру в кості до ганебного стовпа. Матео, який саме проїжджав через містечко, допоміг йому в скруті, і відтоді вони весь час були разом. Але рана давала себе знати, і коли їм залишилось два дні дороги до столиці, Матео остаточно зліг. Капітан лежав у хижці на березі великої річки і марив про море. Він хотів умерти на воді, під великим вітрилом. Тоді Фан Кунг-до найняв судно і з допомогою носильників переніс Матео на палубу. Перед смертю капітан просив Фана знайти Ашіму й Марко і розповісти про його смерть.

Ашіма слухала Фана і ніби бачила перед собою Матео, чула його стурбований голос: «Стало холодно, донечко. Засиділися ми». Це було того вечора, коли Марко сказав їй: «Я відвезу тебе в Куньмін… Ми поїдемо разом: Матео, ти і я».

І ось Матео вмер. «Треба розповісти про це Марко», подумала Ашіма.

— Я зробив усе, що ти просив, Матео, — тихо сказав Фан. — Тепер ти можеш бути спокійним. І я теж зовсім спокійний, ти ж бачиш, брате…

Він довго чекав, що Ашіма знову озветься до нього. Рот її був напіввідкритий, на обличчі застигла німа скорбота.

— Якщо хочете, я можу залишитись у вас, — тихо запропонував Фан Кунг-до.

— Я повинна розповісти про все Марко, — мовила дівчина, ніби не чуючи його. — Він скоро повернеться… — І враз, затуливши обличчя руками, майже закричала: — Так, я повинна сказати про це Марко!

Фан Кунг-до вийшов з кімнати.

— Вона плаче, — сказав він Янгові. — Я не можу бачити її сліз. Тому я й вийшов. Якщо ти їхній слуга, то ми ще познайомимось з тобою. Там на столі лежить гаманець з рубінами. Не чіпай його!

ІВЕЙ ВАЙ СІНЬ

Старий різьбяр сидів перед своєю майстернею в затінку широколистого бананового куща. Його довгобразе, зморщене лице здавалось ще довшим завдяки сивій бороді. Він одпочивав, поклавши руки на столик поруч з різцями і маленьким, прямокутним оцупком, випиляним з кореневища. Навкруги валялися стружки. Майстерня була розташована на околиці Ханьчоу біля канави, що за якихось сто кроків звідси впадала в імператорський канал.