Читать «Незвичайні пригоди Марко Поло» онлайн - страница 220

Пекло сонце. По каналу одне за одним пропливали судна. На полях працювали селяни. Вздовж імператорського каналу торохтіли по забрукованому шляху вози.

— Щось не хочеться мені більше працювати, — пробурмотів різьбяр. — Шю, де ти подівся?

Сліпий хлопець сидів за хатиною і наслухався до шуму та голосів. Ось уже рік, як вони з Вангом утекли з Камбалі і жили в старого різьбяра. Іноді вони ходили в місто і продавали на базарі вирізаних з дерева драконів, левів, орлів, фігурки селян у великих брилях або безсмертних богів. Але найчастіше Шю лишався вдома і, якщо того бажав старий майстер, грав на бамбуковій сопілці або слухав його розповіді.

— Я йду, дідусю, — озвався Шю.

Він спинився перед столом і став обмацувати стружки, доки не торкнувся до руки старого.

— Ванг ще не прийшов, — сказав різьбяр. — Це б допоміг мені випилювати з кореневища оцупки.

— Його немає з учорашнього вечора, — сумно мовив Шю.

— Ванг — неспокійна людина, хлопче. Іди, сідай біля мене, — запросив старий.

— Дідусю, я інколи боюсь, що він колись зовсім не повернеться додому, його так легко розгнівати.

— Розповісти тобі про генерала Ба Мана?.. Ось зачекаємо, поки прийде Ванг… Якщо хочеш, я розповім тобі також про коваля Хан Ель-канга, який одним ударом меча розсік надвоє величезний камінь… Або заграй на сопілці що-небудь веселеньке.

Але сліпий Шю, схиливши голову, до чогось прислухався.

— Я чую, як наближається багато вершників, дідусю. Ви їх уже бачите?.. Багато вершників!

Загін їхав брукованим шляхом вздовж імператорського каналу. На тлі неба постаті верхівців і коней здавалися величезними. Чотири охоронці їхали попереду, звільняючи дорогу.

— Я бачу їх, — сказав старий. — Чотирнадцять днів тому вони прямували на південь, а тепер вертаються назад.

— Хто це, дідусю?

— Милостивий пан намісник із своїм почтом та охоронцями.

— Багато коней, — мовив Шю.

— Ходімо туди, Шю.

Різьбяр узяв сліпого за руку і пішов з ним до греблі, по якій пролягала широка дорога.

— Я хочу побачити його обличчя, — пробурмотів він.

— А який він на вигляд, дідусю? Розкажіть мені.

— Він їде на рябому коні. Двоє охоронців тримають над ним балдахін з голубого шовку. Уяви собі: високий чужинець із смаглявим обличчям. Великі очі, гордовитий погляд, довгий ніс, темна борода, високе чоло. Нестарий. Чужинці, які носять довгу бороду, насправді молодші, ніж можна подумати. Тримається він у сідлі прямо і має гарну поставу. А що можна сказати про його обличчя я й сам не знаю. Тепер ми повинні стати навколішки і торкнутись чолом землі перед милостивим паном намісником. Мені здається, він такий самий, як і інші, — чужинець та й більш нічого. Всі вони заслуговують тільки ненависті, всі до єдиного. Але коли ти постарієш, Шю, ти розучишся ненавидіти.