Читать «Незвичайні пригоди Марко Поло» онлайн - страница 200

Він одкинувся на спинку крісла.

Його обличчя знову набуло байдужого, холодного виразу. Тільки біля рота залягли зморшки давньої скорботи.

— Вирішити вам буде нелегко, — сказав він. — Я піду в сад… Сюди я прибув у закритому паланкіні, з надійними носильниками, і про мої відвідини не знатиме жодна душа.

Марко Поло схопився і благально звів руки.

— Стривайте, милостивий пане!

Він не хотів лишатись зараз на самоті. Звичайно, він міг би відговоритись кількома незначущими фразами і залишити іншим судити Ахмеда. Імператор перебував у Шаньту. Кронпринц Чінкім полював десь на півночі країни. Особисту ж охорону Ахмеда останнім часом було посилено. Скинути цю могутню людину — небезпечно. Як поставиться хан Кублай до свавільних дій у Камбалі? Хіу Хєнг сказав правду: вирішити нелегко. Але Марко не хотів уникати вирішення. Він навіть відчув легкий сором, коли подумав про своє негідне намагання лишитися між добром і злом.

— Чому ви служите імператорові? — спитав він ученого.

— Бо я хочу допомогти своєму народові, — коротко відповів Хіу Хенг.

Марко Поло розумів ученого. Настав час зробити найвирішальніший крок, йому здалося, ніби він бачить перед собою суворе обличчя свого батька, ніби чує його голос: «Купці — не благодійники. Коли ти, нарешті, зрозумієш це? Не втручайся в такі справи». Але в ту ж мить перед ним постало мужнє, добре обличчя Матео. «Ми повинні взяти її, Марко. Цей диявол заб'є її до смерті… Вони думають тільки про свої жовті дукати».

«Треба поговорити з Ашімою», подумав Марко. Його обличчя було бліде, ніби висічене з каменю, коли він сказав:

— Я піду з вами, Хіу Хенг.

На карту було поставлено життя. Марко Поло повторив:

— Я піду з вами, Хіу Хенг. — На його щоках проступив легкий рум'янець.

Обоє підвелися. Хіу Хенг став прощатися. Чай у чашках на столі лишився невипитим.

Носильник Янг не міг забути обличчя Ашіми і її переляканого крику: «Куди ви принесли мене?»

Жовтий паланкін стояв поряд з іншими у великому просторому приміщенні. Був обідній час. Янг вийшов на подвір'я. Він згадував перелякані очі незнайомки і думав про своїх сестер, яких забрали за податки. Вони з товаришем пішли геть, залишивши незнайомку в саду. З яким німим відчаєм дивилася дівчина їм услід.

«Чого ти вагаєшся? Тягни її силою, якщо не хоче».

Це був голос Саїда.

Янг вийшов за ворота.

— Куди ти йдеш, Янг? — гукнув йому, посміхаючись, вартовий. — Може, хочеш відвідати в обід свою наречену?

Дівчина кричала, благаючи допомоги, а вони пішли геть з своїм жовтим паланкіном, бо Саїд звелів: «Щоб не казали нікому жодного слова, бо заплатите головою!»

Важко стало жити в Китаї. Янг розлюбив своє життя. З ранку до ночі носив він на своїх плечах багатих панів і одержував за це чашку рису. А інші й того не мали. Раніше, коли в кузні Ванга збиралися його друзі і жевріла надія, що однієї ночі в горах спалахнуть сигнальні вогні, хоч було на що сподіватися. А тепер у Камбалі все затихло, немов у могилі.