Читать «Незвичайні пригоди Марко Поло» онлайн - страница 195

— Що там таке? — спитала вона.

— Посланець від пана Марко Поло. Пан чекає вас у віллі над річкою. Він прислав по вас паланкін.

— Марко… молодий пан? Хіба він пішов не до міністра Ахмеда?

Ашіма безпорадно дивилась на служницю. Але одразу ж, охоплена радістю, забула всі свої сумніви. Заплескавши в долоні, уже весело вона сказала:

— Тоді треба переодягнутись. Скоріше! Ти ж чула: мене чекає у віллі пан. Чого ти стоїш, наче вкопана?

З ним що-небудь трапилось? — Ашіма злякано завмерла на місці. — Ніколи він не присилав по мене паланкіна. Чом посланець не заходить у дім? Скажи, що трапилось, що все це означає?

Дівчина, хутко допомагаючи Ашімі одягати сукню, спробувала заспокоїти її:

— Нічого не трапилось. Пан хоче говорити з вами. От і все. — Вона тихенько засміялась,

— У мене неспокійно на серці.

Дома їй ні в кого було спитати поради. Де її великий, добрий Матео? Як він умів своїм громовим голосом розвіювати її страх. Інколи їй здавалося, що він уже ніколи більше не повернеться. Їй хотілось поговорити про це з Марко, але йому нібито було важко чути ім'я капітана. Та й брати Поло намагалися в її присутності не говорити про Матео.

Ашіма вийшла з дому з якимось двоїстим почуттям. Але на осяяній сонцем вулиці її раптом знову охопили сумніви. Носильники, які присіли трохи відпочити в затінку, послужливо схопилися.

Носильник Янг відсунув шовкову завісу і допоміг Ашімі сісти в паланкін.

— Куди ви понесете мене? — спитала дівчина.

— Недалеко, пані, — відповів небалакучий носильник.

Ашіма опустилась на м'яку подушку. Від шовкової матерії йшов приємний запах. Легке погойдування навівало сон. Страх покинув дівчину. Марко чекає на неї. Напевно, хоче познайомити її з своїми друзями. Дівчину охопила велика, нестримна радість. Більше їй не доведеться сидіти наодинці з своїми гіркими думками. Згадавши запитання, з яким вона звернулась до служниці, Ашіма посміхнулась. «Ви гарні, як фея!» Це було сказано щиро, чи щоб підлеститись? Аби тільки дівчина не розповіла нікому про її дурне запитання… Звичайно, вона й справді так думає,

Янг, задумавшись, механічно ступав у такт крокам свого напарника. Він не звертав уваги на околишню місцевість. Нести було не важко. Коли в носилках сиділа Джамбуїк-Хатун, держак тиснув на плече куди дужче.

«Віднесеш її в віллу над річкою, — сказав йому Саїд. — Якщо добре виконаєш завдання, одержиш нагороду. І щоб нікому не говорив про це жодного слова, а то втратиш голову».

Ванг і сліпий Шю втекли з Камбалі. Пекар Лі сидить у в'язниці. Думки носильника гарячково працювали: чому міністр Ахмед звелів однести дівчину у віллу? Вона китаянка. Янг бачив її обличчя, коли вона питала: «Куди ви понесете мене?» І він не міг забути цього обличчя.

Он і вілла стоїть на пагорбі, оточена садом. Тут порожньо й гарно. В саду цвітуть квіти й кущі. Висока біла стіна оточує цей тихий світ. А внизу, біля підніжжя пагорба, виблискує, немов коштовний камінь, річка.