Читать «Незвичайні пригоди Марко Поло» онлайн - страница 189

Запала мертва тиша. Полковник Ван Ку, за походженням китаєць з півночі, хоробрий воєначальник, зважився відкрито виступити проти магометан. Всі добре знали, що цей удар у першу чергу спрямовано проти імператорського улюбленця Ахмеда, який завжди роздавав своїм єдиновірцям найкращі посади.

Магометанські купці спинились. Хан Кублай підкликав їх до себе.

— Ви чули, що сказав Ван Ку?

Старий купець розгублено озирнувся. Тоді до трону підійшов Ахмед, упав навколішки і попросив слова. Але хан Кублай велів йому мовчати. Одному з придворних було наказано привести магометанських учених, і коли вони з'явились, імператор спитав найповажнішого з них:

— Чи у вашій священній книзі написано: «Убивайте всіх, хто молиться багатьом богам?»

Вчений зніяковів.

— Так, написано, ваша величність, — відповів він.

— І ви вірите, що ваші священні закони — від бога? — Імператор говорив діловим, спокійним тоном, ніби хотів підбадьорити вченого.

— Без сумніву, ваша величність! — твердо відповів учений.

Тоді імператор вкрадливо запитав:

— Якщо ваш бог наказав вам убивати невірних, чому ж ви не виконуєте його заповідей?

Підступне запитання примусило магометанина забути про обережність.

— Ми ще не можемо цього зробити. Для цього ще не настав час, — відповів він.

По залі пронеслась хвиля обурення. Ахмед судорожно стиснув кулаки. Гнів і ненависть сповнили його серце.

— Але я можу убити вас! — вигукнув хан Кублай. — Візьміть його і відрубайте йому голову! Інших киньте до в'язниці!

Охоронці схопили нещасних і потягли через залу.

Ван Ку відійшов від трону, його друг Чжоу Ін, начальник одного з відділів центральної канцелярії, мовчки поклав йому на плече руку.

Міністр Ахмед був збуджений до краю, його ніби хтось здавив за горло. Ці дурні накоїли такого, що могло зруйнувати все створене ним. Про нього, то хай відрубують тому старому голову, а інших згноять у тюрмі. Це його не турбувало. Але він дуже добре знав, що гнів хана Кублая, розпалений невірними собаками, впаде на голову всіх магометан.

Ахмед відшукав очима Ван Ку, який стояв, розмовляючи з Чжоу Іном. Поки він ще думав, як порятувати становище, в його мозку вже визрівав план помсти Ван Ку. Як тільки він знову закріпить свої позиції, то одразу ж знищить отого Чжоу Іна з центральної канцелярії, друга полковника Ван Ку.

Вгамувавши свій гнів, Ахмед знову попросив володаря вислухати його.

— Ну, говоріть, Ахмед, — дозволив хан Кублай. Його голос уже пом'якшав.

Міністр попросив імператора поки що затримати виконання наказу і запропонував викликати ще двох магометанських учених для роз'яснення корана. На превеликий подив присутніх хан Кублай погодився.

Хто міг здогадуватись, що вирішить імператор? Він був примхливий, як хвороба, яка то свердлила його шлунок, то залишала його в спокої. «Небо он жовте, як сірка, — погана прикмета. Чи варто гнівати чужих богів?» думав він.

Обличчя хана Кублая, спустошене пристрастями і властолюбством, було сіріше за камінь. В свою колісницю він запріг чужих богів і людей. Людьми він грався, як ляльками, але перед чужими богами відчував якийсь забобонний страх. Кожен народ сповідав свого пророка: християни — Ісуса Христа, сарацини — Магомета, євреї — Мойсея і китайці — хана Загомомбара. Кублай молився всім чотирьом богам і в усіх чотирьох прохав собі підтримки.