Читать «Незвичайні пригоди Марко Поло» онлайн - страница 169

Вони вихопилися в блакитне небо, круто піднялися над своїми жертвами і потім стрімко впали на них, завдаючи їм смертельних ударів кігтями й дзьобами.

Марко напружено стежив за боротьбою, яка точилася в повітрі. Імператор підвівся і помахом руки дозволив придворним випустити й своїх птахів.

Наступного дня хан Кублай забажав полювати на більшу дичину. День був не по-весняному жаркий, вітер ледве повівав. З самого світання мисливці й нагоничі оточили багату на дичину місцину поміж двома річками. Вони вигнали із сховищ диких баранів, гірських козлів, оленів, козуль, спрямовуючи їх назустріч мисливцям.

Імператор стояв, спершись на одну з колон свого павільйону. Слони спинились. Страхітливо ревли тигри й леопарди, чуючи поживу. Охоронці наготувались відчинити клітки. В цю мить мисливці вигнали з лісу чудового оленя з могутніми, гіллястими рогами.

— Випустити тигра! — вигукнув тремтячим голосом імператор.

Турго одним стрибком вискочив з клітки у росяну траву, пригнувся до землі і почав скрадатись навпроти вітру до лісу. Попереду, гавкаючи, біг чорний песик.

Марко чув, як в грудях у нього гучно калатається серце. Вигуки нагоничів змовкли. Запала мертва тиша.

Чорний песик, заскавчавши, кинувся назад, оббіг навколо тигра і знову вскочив до клітки. Охоронці й солдати, затаївши подих, стежили за тигром.

Раптовий неспокій охопив Марко. Він весь тремтів від нестерпного напруження. В свідомості з перебільшеною чіткістю закарбовувались предмети й люди, що оточували його. Він бачив: Ахмед з блідим обличчям прихилився до колон; старший охоронець імператорської варти Ван Ку кидав одверто зненависний погляд на Ахмеда; сивий Хіу Хенг стояв зовсім спокійно і тільки перебирав руками гладенький, холодний шовк на рукавах, що звисали аж до землі; імператор зігнувся, немов наладнавшись до стрибка…

Він бачив це і одразу ж забував. І вже ж ті картини врізалися в його пам'ять, наче вимальовані червоною кіновар'ю на чорному тлі.

Олень стояв, піднявши голову, і обнюхував повітря. Боки його тремтіли, по всьому тілу пробігав легкий дрож. Він повернув голову, злякано побіг у затінок дерев, враз спинився і кинувся через галявину зовсім у протилежному напрямку.

У високій траві промайнула смугаста спина тигра. Нарешті олень почув свого ворога, набагато страшнішого за всіх отих крикливих, двоногих створінь, які вигнали його з лісу. Він помчав, охоплений жахом, то завертаючи по колу, то кидаючись убік.

«Біжи в ліс!» хотів було гукнути Марко і аж здригнувся, уявивши, як щось непередбачене може перешкодити нерівній боротьбі.

Жахливий голод, що допікав тигрові, був сильніший за бажання побавитись із своєю жертвою. Він зробив величезний стрибок, витягнувшись усім тілом над високою травою, різко повернувся і спробував учепитися в бік жертві.

Пройнятий смертельним відчаєм, високий, коричневої масті олень обернувся і наставив на ворога роги. Під тиском важкого тіла роги зламалися. Турго заревів від болю, ударив лапою по коричневій шкірі і впився зубами в спину нещасної тварини. Олень упав додолу. Тоді тигр перевернув його і прокусив йому шию. Олень захрипів в агонії.