Читать «Незвичайні пригоди Марко Поло» онлайн - страница 166
Віллі Мейнк
Імператриця й Ахмед рушили підметеними доріжками парку до Зеленої Гори. По великих квітниках походжали фазани, пави й горді фламінго. Зелену Гору було насипано руками. Вона мала милю в обхваті і здіймалась на сто кроків над землею. На тому місці, звідки забрали землю, тепер був ставок. У ньому плавали лебеді. На вершечку гори стояв красивий павільйон.
Імператриця сіла на лавку серед квітучих кущів і запросила сісти Ахмеда.
— Ви говорили про турботи, які вас обтяжують. Чи я не можу вам допомогти?
На обличчі Ахмеда промайнула вдоволена посмішка, йому хотілося за звичкою спертися підборіддям на руку і затарабанити пальцями по губах, але він згадав, що сидить біля імператриці, і спритно, як актор, удав, що дуже стурбований.
Він на мить завагався, потім мовив:
— Китайці — непокірний народ, нездатний оцінити безмежні блага від урядування його імператорської величності.
Джамбуїк-Хатун роздратовано відмахнулась рукою, і тоді Ахмед покірним голосом, ледь чутно, сказав:
— Ніколи вже не повернуться найщасливіші дні мого життя…
Імператриця провела рукою по своєму шовковому вбранню. В її очах спалахнули теплі вогники, які прикрасили непорушне, нафарбоване обличчя.
Ахмед, відкинувшись назад, уважно роздивлявся її у профіль. Він навчився бути терплячим і, прагнучи до чогось, завжди починав дуже здалеку.
— То, значить, вам не до серця служба у нас? — спитала імператриця.
— Яку вагу має моя скромна служба? — відповів Ахмед. — Мене турбує те, що одного чудового дня мої щирі слова не знайдуть шляху до серця його величності.
Ахмед стежив за птахом, котрий непорушно висів у повітрі поміж деревами, потім каменем упав на землю і, схопивши кігтями якусь маленьку тваринку, знову знявся вгору.
— Я вас не розумію, Ахмед.
— В Шаньту прибули чужоземні посланці і вже зуміли своєю улесливістю завоювати милість його імператорської величності.
Ахмед, затамувавши подих, вичікував, яке враження справлять його слова.
Джамбуїк-Хатун, від якої можна було чекати всяких несподіванок, насмішкувато спитала його:
— А ви що, міністре Ахмед, боїтеся їх?
— Я думаю про благо імперії.
— Імператор розумніший за вас, — суворо мовила імператриця.
Міністр Ахмед схилив голову. Погамувавши своє розчарування, він сказав:
— Пробачте, ваша величність.
ЗИМОВИЙ ДЕНЬ У КАМБАЛІ
Падав м'який лапатий сніг. Він кружляв у повітрі, осідав на засклені різнобарвним склом дахи палаців, на міські ворота й павільйони, зависав на голих деревах і сріблястих ялинах, лягав блискучим шаром на розбиті дороги.
Білий колір — колір трауру в китайців. Якщо помер родич або друг, вони одягають біле вбрання.
Білий колір — колір щастя у татарських володарів. Коли настає перший день нового року, вони одягають біле вбрання.
В клітці лежав тигр. Поклавши голову на лапи, він похмуро дивився поперед себе тьмяними непорушними очима. Перед ним червонів шматок закривавленого м'яса. Маленький чорний песик шматував його гострими зубами і гарчав так загрозливо, ніби був страшнішим за свого великого друга, з яким жив у клітці з самого дитинства.