Читать «Незвичайні пригоди Марко Поло» онлайн - страница 152

За вікном щось зашкряботіло, потім почулося шарудіння, немов ящірка пробігла по сухому листю, і хтось тихо кашлянув.

Ашіма мерзлякувато звела плечі.

— Так, — задумливо мовив Матео.

Вугілля в жаровні перегоріло, тільки білів попіл. В повітрі стояв гіркуватий запах.

— Отже, твоя батьківщина — Куньмін… Але ж індійський кордон довгий. Можна п'ятсот днів іти вздовж цього кордону. Ніхто не знає, якої він довжини…

— Що значить для нас п'ятсот днів дороги? — озвався Матео.

Але Ашіма мовила:

— Якби я весь час ішла на південь, я дісталася б до Куньміна. Через гори, річки й ліси. Але в лісах живуть злі духи, хижі звірі, змії завтовшки з дерево, вогненні дракони і білі тигри.

— Звідки ти це знаєш, Ашіма?

— Мені розповідав один вантажник, месер Поло.

— Вантажник! — засміявся Марко. І, трохи помовчавши, додав: — От якби ти мала чарівного коня! Тоді б ти могла вмить покинути нас.

За вікном сиділа людина, притиснувшись до стіни. Ніхто її не бачив. Ніхто не чув її. Ніхто не здогадувався про її присутність. Ті троє, що були в кімнаті, заглибились у свої думки. Нарешті Матео сказав:

— Похолодало. Ти змерзла, донечко. Засиділись ми.

— Ашіма, — з раптовою рішучістю сказав Марко, — я повезу тебе в Куньмін. Ось тільки побуваємо у великого хана. Я попрошу в нього дозволу поїхати через Китай. Ми вирушимо разом: Матео, ти і я.

Матео щось схвально пробурмотів.

— В Куньміні цілий рік цвітуть квіти, — сказала Ашіма.

Марко вийшов трохи погуляти в сад. Минулий день приніс багато подій. Було так приємно думати й мріяти прохолодної весняної ночі.

В кімнаті Ашіми блимала свічка. Ось і Матео засвітив світло.

«Месер Поло», сказала вона. Час їй уже говорити просто «Марко». А то може трапитися, що він одного разу вклониться їй і скаже «сеньйоріна Ашіма». Марко тихо засміявся.

На чорному, як оксамит, небі сяяли поодинокі зорі…

Якийсь срібний туман, що буває тільки весняної ночі, лагідно обгортав дерева й кущі. Хтось непомітно скрадався за спиною. Марко. Рука незнайомого стиснула кинджал, готовий для смертельного удару. За два кроки від Марко він замахнувся.

Але тут незнайомець ступив з м'якої грядки на кам'янисту доріжку, і Марко почув легенький шерех. Він обернувся і в ту ж мить помітив невиразну постать одягненої в чорне людини. Як отруйне жало на гадючій голівці, блиснув у руці кинджал. Марко зігнувся. Сталеве лезо промайнуло над ним і впилося в дерев'яну хвіртку.

Марко блискавично випростався і штовхнув напасника. Той відлетів до паркана, потім схопився на ноги і кинувся в глибину саду. Марко погнався за ним.

У вікнах на першому і другому поверхах привітно миготіло світло.

Ашіма тоненьким голосом наспівувала пісню. Нарешті вона погасила свічку і вклалася спати.

Матео, заполонений приємними думками, ходив по кімнаті. Марко, важко дихаючи, вийшов з темного саду. Він наблизився неквапом до воріт, витягнув кинджал і, здригаючись від жахливої думки, провів рукою по холодному лезу. На мить він кволо сперся об хвіртку, наче мовчазна боротьба забрала всі його сили.