Читать «Незвичайні пригоди Марко Поло» онлайн - страница 138

Мисливці довго стояли над урвищем, милуючись чудовою картиною, аж доки в їхніх серцях не прокинувся мисливський запал. Марко охопило нестримне хвилювання. Разом з Ло-бзангом він почав скрадатися проти вітру по узліссю. Нарешті Ло-бзанг велів юнакові спинитися, а сам пружною, безшумною ходою подався до групи дерев, що росли метрів за сто від них. Марко опустився навколішки і вклав у лук стрілу.

Тимчасом старий дістався до групи дерев. Над водою пролетіла зграя диких гусей. Вівці й кози стривожено задерли вгору голови. Марко натягнув тятиву, прицілився у великого барана і пустив стрілу. Баран підскочив угору, впав, знову звівся на ноги і, похитуючись, побіг геть. Козел, підстрелений Ло-бзангом, рвонувся вперед, але одразу, забивши ногами, впав.

Обидва стада помчали вздовж берега озера і зникли за пагорбом. Марко невідривно стежив за своїм бараном, боячись, що він втече від нього. Баран спіткнувся об звалений вітром стовбур дерева і впав на землю. Юний мисливець дорізав його ножем.

За два дні мисливці вбили чотирьох диких баранів і двох козлів. У табір вони повернулись з повними мішками м'яса. Мандрівники, які з нетерпінням чекали на них, зустріли їх бурхливою радістю. Скоро біля печер палахкотіли вогнища і в казанах варилося м'ясо.

Наступного для Матео і двоє погоничів під проводом Ло-бзанга вирушили за рештою здобичі. Марко залишився в таборі з батьком і Мафіо.

В оточеній горами долині було тихо. Неподалік од табору паслися під наглядом погонича коні і мули.

Ашіма розірвала на вузенькі стьожки шматок матерії і несміливо наблизилась до Марко.

— У вас опухли руки, юний пане, — сказала вона.

Марко швидко підвівся і глянув на свої руки.

— Так, — сказав він гордо, — це після полювання. Але що тут страшного!

Ашіма помастила йому рани маззю і перев'язала їх.

Після семиденного відпочинку караван рушив далі на схід. Кістки загиблих тварин вказували їм караванний шлях, що тягнувся через гори й долини. Доводилось переходити річки й потоки, луки, ліси й голі узгір'я. Протягом сорока днів мандрівники не зустріли жодного селища.

Потім вони спустилися з високих гір у пустелю Маран-Су, залиту пекучим сонцем. Ця пустеля відділяла Дах Світу від родючої долини, по якій протікала річка Кашгар-Дар'я.

Обличчя мандрівників були червоні від снігових хурделиць, темні від сонця. В порепану шкіру набилося піску. Вони гордо озиралися назад, сповнені непохитної впевненості в успіхові своєї подорожі. Далеко позаду, в тремтливому мареві, бовваніли величезні силуети скелястих гір.

Люди й тварини завмерли в урочистому мовчанні. На жовтий пісок падали довгі тіні від коней і вершників.

БАЯНДЕР ЩЕДРИЙ

Марко їхав на своєму білому, широкогрудому жеребці по головній вулиці Кашгара. З почуттям зверхності дивився він на галасливих торговців, які продавали свіжі овочі, бавовняні тканини, шовк, конопляні вірьовки, вино й багато інших товарів. Кашгарські базари мало чим відрізнялися від базарів Персії, хіба що було менше на них коштовних товарів — парчі, різьблених із слонової кістки речей, золотих прикрас і, коштовних каменів. В Кашгарі переважали предмети щоденного вжитку.