Читать «Незвичайні пригоди Марко Поло» онлайн - страница 112

Матео знову сів у сідло. В цю мить він почув чиюсь команду. З хижок вискочили озброєні люди і, щось люто вигукуючи, кинулись до колодязя. Повз саме плече Марко просвистів спис. Другий впився в стегно Джульєти. Кобила здибилася і рвонулась на розбійників. Кров цебеніла з її тіла. Раптом її передні ноги підломилися, і вона впала. Матео полетів наперед, однак у ту ж мить схопився з землі і витягнув свого меча.

«Це караунасці», подумав Марко. Він нарахував десять чи одинадцять чоловік, крім трьох беззбройних, що побігли назад у будинок. Напружений до краю мозок підказав йому про небезпеку. Він інстинктивно скорчився і щільно притиснувся до гриви коня. Над самісінькою його головою пролетів спис. Хлопець круто повернув коня і збив з ніг розбійника. Другого повалив мечем. Одежа прилипла йому до тіла, волосся змокріло, немов після купання. Кінь, неспокійно гарцюючи, почав віддалятися від місця бою.

З дому вибігло троє озброєних чоловіків і кинулися до колодязя, де вже бився з цілим гуртом капітан Матео. Тепер Марко міг тікати. Розбійники не звертали на нього уваги. Безсумнівно, вони за кілька хвилин подолають Матео, який ще шалено відбивався мечем. Чи не краще привести сюди джигітів? В голові Марко спалахували думки.

— Тікай, Марко! — почув він голос Матео.

Перед ним лежав чийсь спис. Курява стояла хмарою, брязкотіла зброя, лунали крики й стогін поранених. Четверо розбійників було вбито.

— Поклич допомогу! — прохрипів Матео.

Все трапилось з блискавичною швидкістю. На шиї Матео стягнувся зашморг, червоні кола попливли у нього перед очима, і він, втрачаючи від болю свідомість, упав на землю. Меч полетів у куряву. Марко спрямував коня проти розбійників. П'ять списів перетяли йому шлях. Думки його працювали швидко й чітко. Він пришпорив коня. Той здибився і, круто повернувшись на задніх ногах, помчав геть.

Марко оволоділа одна думка: врятувати Матео!

До нього долинали прокльони і лайка розбійників. Кінь летів повз дерева, кущі і прірви з швидкістю, на яку тільки був здатний. Марко припав до його гриви. Дорога, петляючи, вела вгору.

Врятувати Матео!

Голова в хлопця боліла, кров шуміла у вухах і била в скроні, тупо віддавався по всьому тілу пульс серця. Нестерпно хотілося пити. Рот заповнила клейка слина. А сонце продовжувало немилосердно пекти. Здавалось, дорога до вершини гори не матиме кінця.

Раптом Марко здалося, що він чує цокіт копит. Він обернувся, але на дорозі не було нікого. Розбійники не гнались за ним. Очевидно, вони боялися джигітів, які охороняли караван.

Марко сіпнув коня за повід і вперіщив його канчуком. В цю мить, на превеликий свій подив, він побачив двох коней без вершників, які спокійнісінько бігли йому назустріч. Спочатку Марко подумав, що коні просто-напросто втекли під час обіднього привалу, однак зразу ж відкинув цю думку. Адже джигіти легко зловили б їх.

Коли коні підбігли ближче, він упізнав скакуна свого батька. Страх скував його сили. Марко одпустив повід, і його запінений кінь спинився. Тепер уже не лишалось сумніву: це був вороний жеребець батька, до того ж ще й поранений. Марко зіскочив з коня і підкликав вороного; почувши знайомий голос, той обережно підійшов до Марко.