Читать «Клуб «100 ключів»» онлайн - страница 48

— Лише один?

Добродій, що телефонував перед комісаром, певно, встиг хильнути раніше не одну чарку кальвадосу — в кабіні стояв важкий дух перегару, і навіть від трубки тхнуло яблучною горілкою.

— Алло! Хто біля телефону?

— Інспектор Нев'є.

— Там часом немає Люка?

— Зараз гукну… Одну хвилинку… Він говорить по іншому телефону…

Якийсь час комісар терпляче чекав, роздивляючись на нехитре оздоблення невеличкої зали з цинковою стойкою, заставленою пляшками зі знайомими обрисами та етикетками. Хоч газети стривожено чи, навпаки, поблажливо мало не щодня сповіщають про карколомну швидкість, з якою міниться світ, тут, перед його очима, по стількох роках і незважаючи на світову війну стояли напої тих самих марок, що він їх бачив хлопчиком у рідному селі.

— Вибачте, патроне…

— Прошу тебе негайно встановити нагляд за особняком пана Норріса Йонкера на авеню Жюно. Це саме навпроти того будинку, з якого виходив Лоньйон, коли на нього напали. Візьми з собою принаймні двох хлопців та машину.

— Я не певний, що її зараз можна дістати. На подвір'ї немає жодної.

— Дарма, щось вигадаєш. Стеж не тільки за самими Йонкерами, а й за кожним, хто до них завітає. Не спускаючи очей. Тільки мерщій.

За шибками таксі миготіли жовті плями світла. Дивні почуття сповнювали комісарову душу. Він мав цілковите право пишатися собою. Ні багатство Йонкера, ні його великопанські манери, ні зріла краса його дружини не справили на комісара того враження, на яке сподівався голландець.

Мегре не пам'ятав дня, коли б за такий короткий час йому вдалося зібрати стільки подробиць стосовно справи, про яку, прокинувшись уранці, він ще нічого не знав. Йому відкрилося не тільки потайне життя Йонкерового дому — вся авеню Жюно постала тепер перед комісаром у зовсім іншому, незвичайному світлі.

Чого ж, у такому разі, він залишився невдоволеним? Питання це настирливо крутилося йому в голові, та відповіді на нього Мегре не знаходив. Лише коли машина проминула міст Ошанж і попереду забовванів знайомий силует Палацу правосуддя, йому здалося, що він зрозумів причину своєї гризоти.

Хоч більшу частину часу Мегре просидів у кабінеті Норріса Йонкера, хоч він ретельно оглянув весь будинок від першого до третього поверху, де й розігралася найдраматичніша сцена, не це найбільше запало йому в душу.

Інший образ крутився тепер йому в нам яті, немов причеплива мелодія: образ комірчини з металевим ліжком; і комісарові нараз з'ясувалася причина його тривоги.

Немов на екрані, в нього перед очима великим планом стояли соромітницькі малюнки, зроблені чорною, червоною та блакитною фарбами. Коли в думці він повертався до Мірелли, то не вона сама, а її намальований кількома штрихами, немов недбало, портрет на стіні поставав перед ним.

В цей образ посередині страхітної композиції було вкладено стільки шаленої пристрасті, що лише якийсь маніяк чи маніячка могли б на таке спромогтися. Мегре мимоволі пригадалися ті малюнки божевільних, які йому колись доводилося бачити, позначені таким самим чуттєвим шалом, реальніші за ті предмети, котрі вони мали зображати.