Читать «Клуб «100 ключів»» онлайн - страница 50

— А як він? Не комизився?

— Він так боїться свого батька і взагалі всього того, що могло б ускладнити його існування, що відразу почав сповідатися мені, як попові. Тепер я знаю всі його грішки. Я сказав йому, що Марінетта несподівано залишила свій дім і що нам конче потрібні його свідчення. «Ви були заручені майже цілий рік». — «Ну, знаєте, ви перебільшуєте». — «І ночували в неї раз-два на тиждень… Для вашого віку це небагато… У вас, певно, кволе здоров'я?..»

Дізнавшись, що нам усе відомо, він страшенно розгубився:

«В усякому разі, якщо вона ходить при надії, то я до цього непричетний. Ми розлучилися більш як дев'ять місяців тому…»

Тепер ви бачите, патроне, що це за тип!.. Потім я заговорив з ним про їхні вільні дні. «Певна річ, були місця, куди ви їздили найчастіше… У вас є машина?» — «Авжеж». — «Ви їздили на неділю до моря чи залишалися десь поблизу Парижа?» — «Поблизу Парижа. Але не завжди на тому самому місці… Ми уподобали собі один заїзд на самому березі річки, бо Марінетта схиблена на плаванні та веслуванні… Вона уникала фешенебельних готелів, де збираються заможні люди. Між нами кажучи, смаки в неї досить простецькі».

Кінець кінцем я витяг з нього з півдюжини адрес тих місцин, де вони бували найчастіше: заїзди в Клу, в Курселі, в долині Шеврез, у Мелані, в Сен-Фаржо, між Корбеєм та Мелуном, у «Фелікса та Феліції», в Помпонні… Це на березі Марни, недалеко від Лані… Вона особливо вподобала цю харчевню… Там було лише дві кімнати, навіть без водогону… Потім Крегі в околицях Мо, ресторанчик, назви якого він не пам'ятає, з глухим хазяїном… Далі «Сорока-танцюристка» посеред рівнини між Меланом та Апремоном… Один раз вони обідали в «Кок-Арді», в Бужівалі…

— Ти перевірив?

— Я подумав, що краще буде, коли я залишуся тут і керуватиму розшуком звідси. Я міг би зателефонувати до тамтешніх відділків, та побоявся, як би ті селюки ие сполохнули нашу мадемуазель… Це не дуже відповідає, правилам, бо всі ці місця в іншому департаменті, але мені здалося, що ви поспішаєте…

— Я послав у кожному напрямку по одному хлопцеві — Лурті, Жамена та Лагрюма…

— І кожен узяв по машині?

— Еге ж, — занепокоєно признався Жанв'є.

— Так ось чому Люка не міг знайти вільної!

— Вибачте…

— Ти добре зробив. І поки що нічого не чути?

— Лише з харчевні в Клу. В тому напрямку нічого. Невдовзі мають доповісти інші…

Якийсь час Мегре мовчки смоктав люльку, немов забув про присутність інспектора.

— Я вам більше не потрібен?

— Поки що ні. Не зникай, не попередивши мене. Скажи, щоб Люка нікуди не йшов…

Внутрішній голос казав йому, що треба діяти якнайшвидше. Після свого тривалого візиту до голланця він відчував, що чиєсь життя зараз у небезпеці, хоча й не міг сказати, чиє саме.

Певна річ, йому намагалися замилити очі. Все в тім домі було фальшиве, крім хіба що картин на стінах.

— Дайте мені відділ реєстрації чужоземців…

Хвилин за двадцять він уже знав, що дівоче прізвище пані Йонкер було Майан, а справжнє ім'я не Марія, як він подумав був спочатку з огляду на її південне походження, а не менш просте — Марсель.