Читать «Клуб «100 ключів»» онлайн - страница 46

— Ви працюєте над тією картиною, яка й зараз на мольберті?

— Я довго шукала сюжету з рашкулем в одній руці, ганчіркою в другій…

— І який ви знайшли сюжет?

— Назвімо це «Гармонія». Абстрактний живопис не створюється як заманеться… Абстрактна картина потребує більше роздумів та шукань, аніж полотно реалістичне.

— Ми вже дійшли до одинадцятої… Що було далі?

— Коли я прийшла до своєї кімнати, повернуло вже принаймні на другу.

— Ви не забули вимкнути світло в малярні?

— Здається, ні. Такі речі робляться машинально.

— На вас були ті самі хламида й тюрбан, що й сьогодні?

— Це мій старий купальний халат та звичайний махровий рушник. Адже мені було б кумедно купувати справжню художницьку блузу, як у професіоналів… Я ж лише аматорка…

— Ваш друг уже спав? Ви не пішли побажати йому на добраніч?

— Коли я лягаю пізніше, у нас це не заведено.

— Ви боїтеся застати його в товаристві котроїсь із його відвідувачок?

— Хоча б і так.

— Ну, у мене, здається, все…

Він відчув, як одразу розрядилася атмосфера в кімнаті, та з його боку це був лише випробуваний викрут. Він повільно запалив люльку, вдаючи, що думає, чи, бува, чого не забув.

— Щойно, пане Йонкер, ви з притаманним вам тактом зауважили, що мені годі збагнути психіку, вчинки та звички аматора й колекціонера живопису. З вашої бібліотеки я бачу, що ви стежите за всіма значними розпродажами. І багато купуєте, бо був час, коли змушені були складати в малярні картини, яким бракувало місця на стінах… Чи можу я з цього вивести, що ви продаєте ті картини, які вже вам не подобаються?

— Я зараз спробую порозумітися з вами остаточно. Певну кількість картин я успадкував од свого батька, який був не лише фінансистом, а й тонким і досвідченим колекціонером. Він один із перших відкрив чимало митців, за творами яких тепер ганяються всі музеї. Мої прибутки досить значні, та, певна річ, купувати все, що забагнеться, і мені не до снаги. Як більшість колекціонерів, я почав з порівняно недорогих картин, або, як то кажуть, другорядних творів великих митців… Потроху, в міру того, як ці полотна, дорожчали, а мої смаки ставали витонченішими, я спродував частину картин і купував інші, значніші…

— Даруйте, що я вас знову перебиваю. Ці операції тривають і досі?

— І триватимуть аж до моєї смерті.

— А яким чином ви позбулися непотрібних вам картин?.. Надсилаєте їх до готелю «Друо» чи передаєте котромусь із торговців?

— За все життя я послав на публічний розпродаж лише дві картини. Там здебільшого розпродаються ті картини, які дісталися в спадок по смерті того чи того колекціонера. Справжні аматори діють інакше.

— Себто як?

— Справжній аматор знає ринок. Йому, наприклад, відомо, що той чи той музей у Сполучених Штатах чи котрійсь із країн Південної Америки шукає Ренуара або, скажімо, Пікассо блакитної доби. Коли йому потрібно позбутися якоїсь із таких картин, він налагоджує контакти…

— Ось декотрі з ваших сусідів бачили, як од вас виносять картини…

— Що могли бути й роботами моєї дружини…