Читать «Клуб «100 ключів»» онлайн - страница 195

— Він був на смерть переляканий… Уже кілька тижнів він живе у постійному страху…

— Він вам про це казав?

— Ні, але я сама бачу…

— Ви розумієте, мадемуазель, чому я тут?

— Щоб мене допитати?

— Не зовсім так, бо я навіть не знаю, про що саме з вас питати… Я буду цілком чесний з вами. Як я вже сказав, я зараз не комісар поліції, а просто громадянин Мегре… До того ж у мене немає жодних доказів, і всі мої здогади небагато важать…

Але мені ясно одне — ніхто б не наважився затівати зі мною таку складну гру, не маючи на те гострої потреби. Ця людина або дуже боїться мене, або дуже ненавидить… Чи може ненавидіти мене доктор Мелан? Навряд. Адже до цього ранку ми навіть ніколи не зустрічалися. Тим часом, як ви самі кажете, його збентежила моя поява на вулиці Акацій. Він перелякався, і, певно, дуже, якщо наважився на таку ризиковану гру. Отже, я та мої інспектори були для нього небезпечні. Чому? Це й була моєю відправною точкою. Я подумав: «Що може бути в його житті такого, що пояснило б його поведінку?» І тут мені допоміг один випадок. У Алін, полюбовниці Манюєля, вперше в житті заболіли зуби, і, природно, вона звернулася до найближчого дантиста. Можливо, вона не дуже розумна, але в неї надзвичайно розвинута інтуїція. Це самиця, в повному розумінні цього слова. Не пам'ятаю вже точно, хто саме, ви чи Мелан, поставили їй дві дуже цікавих запитання. Перше: «Хто вас сюди послав?» і друге: «Ви ні на що більше не скаржитесь?» Погодьтесь, що не у кожного зубного лікаря з пацієнтами розмовляють у такий спосіб. Заінтригована всім, що вона побачила та почула, Алін почала міркувати. Вона пригадала, що увечері в кабінеті лікаря часто горіло світло. А коли я в неї запитав, хто приходить до лікаря увечері, вона відповіла, що самі жінки…

— Увечері я там не буваю…

— Це мені відомо… Але ви, певно, знаєте про ці візити?

— Послухайте, пане комісар… Я згодилася прийнята вас лише завдяки професорові Вів'є… Щодо мене, то я ладна зробити все можливе, аби тільки вберегти лікаря від біди… Ця людина страждала все своє життя, страждав зараз і, певно, страждатиме довіку… Коли б ви знали, яке в нього було дитинство!

— Я знаю… Це може багато що пояснити, та не може його виправдати…

— Це жахливо… Він такий самотній… А якщо він і ходить до клубу…

— То лише для того, щоб вербувати клієнток? Ви це хотіли сказати?

— Але ж його посадять в тюрму!.. Він ні за що цього не перенесе!

— Це кажуть усі, кого заарештовують… Отже; ви можете підтвердити, що доктор Мелан нелегально робив аборти?

— Я зрозуміла це ще тоді, як уперше побачила у нього в шухляді інструменти, що не мають нічого спільного з лікуванням зубів…

— А інші докази?

— Я не хочу бути причетною до його загибелі!

— Скажіть, будь ласка, Мелан віруючий?

— Ні, він не вірить у бога…

— В такому разі його провина не така вже й велика. Адже в багатьох країнах аборти дозволені офіційно. Це, врешті, питання моралі, і особисто я не вбачаю в цьому карного злочину. Певна річ, коли б про це довідалися, у нього були б неприємності, але врешті він міг би відбутися штрафом… Тим більше, маючи таких заступників, як пан Прієр… Отож лише це не може бути для мене поясненням його поведінки… Я прошу вас сказати всю правду!