Читать «Клуб «100 ключів»» онлайн - страница 197

Це вже здавалося вічністю, хоча насправді минуло всього двадцять хвилин, сповнених мертвого мовчання.

Нарешті скрегіт гальм, стукіт автомобільної дверці, важкі кроки на тротуарі і далекий приглушений дзвінок. Скрипнула хвіртка у воротях, знову кроки на нерівній брлківці подвір'я, хряскіт засклених дверей, кроки на сходах…

Притуливши руку до грудей, Мотт прошепотіла сама до себе:

— Я більше не можу…

Вона рвучко схопилася на рівні, і комісарові уже здалося, що вона зараз Побіжить на кухню, сховається, кинеться на сходи, але вона непорушно стояла на місці, і Мегре теж підвівся, хвилюючись не менше за неї.

В цілковитій тиші було чути, як на сходах клацнула запальничка і чиясь рука силкувалася намацати номер на дверях. Асистентка пішла відчиняти.

Потім у дверях з'явилася велика незграбна постать.

Мелан був одягнутий у сірий костюм і тримав у руці капелюха.

Ось він зайшов, мружачись від світла, глянув на Мотт, розтулив був рота, аби щось сказати, і тут помітив комісара.

Якийсь час він мовчки стояв на порозі кімнати, кліпаючи своїми страшними очима, явно намагаючись зрозуміти, що сталося.

Задача виявилася надто складною для нього. За хвилину він труснув головою, так, немов стирав з дошки нерозв'язане рівняння. Можливо, вперше в житті він нічого не розумів.

І вже з цікавістю повільно оглянув комісара та свою асистентку, крісла, що в них вони щойно сиділи, попільничку з купкою попелу, в якій ще диміла люлька.

— Ви давно тут? — запитав він з дивним спокоєм у голосі.

Його погляд знов зупинився на блідому змарнілому обличчі асистентки. В ньому не було ні гніву, ні зневаги — лише подив і німе запитання.

Він хотів тільки одного — зрозуміти… Бо ж у нього був винятковий інтелект… Йому завжди казали, що в нього блискучий розум… Він це довів: самотужки, без жодної допомоги він піднявся з такого дна!

— Вона не винна, докторе, — мовив Мегре, щоб покласти край цій болісній сцені. — Коли я зайшов сюди, я вже знав усе чи майже все… Мені було потрібне лише підтвердження…

Мелан спокійно дивився просто у вічі комісарові — без ненависті, без люті. Так ось вона, відповідь на запитання, що його колись поставив йому Пардон після вечері на вулиці Попенкур! Перед ним стояв чистий злочинець, викінчений лиходій, який завжди розумів, що робить…

Такого комісар бачив уперше.

— Я розмовляв з професором Вів'є…

На якусь мить його брови звелися вгору, але він не промовив жодного слова. В очах, як і доти, стояло німе запитання.

— Він буде свідком оборони… Можливо, я теж…

Епілог

За двадцять хвилин машина Мелана зупинилася перед головним відділенням поліції третьої округи на вулиці Перре. Комісар вийшов перший.

Лише в коридорі він пропустив поперед себе лікаря.

— Далі… Другі двері ліворуч…

Поклавши ноги на стіл, один з інспекторів з люлькою в зубах читав газету, другий щось вистукував на старій розхитаній машинці.

Обидва підвелися, як тільки угледіли комісара.

— Добрий вечір, хлопці… Пробачте, що. я вас потурбував… Я зараз у відпустці і тому лише супроводжую доктора Мелана, який хоче дати вам певні свідчення… Тобі там ще багато друкувати, Бассен?