Читать «Клуб «100 ключів»» онлайн - страница 188

Якийсь час телефон мовчав.

— Ви його не знаєте?

— Ні… Я просто підраховую… Знову питання віку… Тридцять вісім років — це вже інше покоління. Далебі, я можу звернутися до когось із професорів…

— Ви можете зробити це негайно?

— Якщо пощастить. Я подзвоню кільком своїм знайомим. Можливо, натраплю на когось, хто його знає… Зараз я гляну в довідник… Ця справа дуже важлива?

— Дуже. Особливо для мене… Які у вас плани на сьогоднішній вечір?

Мегре почув, як його приятель питає у своєї дружини:

— В тебе є якісь плани на вечір?

Десь у глибині далекий голос жінки відповів:

— Ти вчора казав, що поведеш мене в кіно…

— Ніяких планів, — мовив Пардон у трубку.

— А кіно?

— Ви все чули?.. Я не люблю ходити в кіно.

— Якщо хочете, приходьте увечері до нас удвох… Навіть утрьох, якщо ваша донька ще вдома.

— Ні, її чоловік уже повернувся, і вона в себе…

— Отже, до вечора?

— До вечора… Якщо я про щось дізнаюсь, я подзвоню вам на роботу…

— Я вже своє відробив.

— Що?.. Це ви серйозно?

— В усякому разі, до нового розпорядження я можу вважати себе звичайним громадянином, без жодних привілеїв і без жодної відповідальності…

Так він відчував себе тільки в неділю, хоча гомін та запахи, що долинали з вулиці, були цілком буденні, зовсім не такі, як у неділю.

По обіді він непомітно для самого себе задрімав у кріслі і, коли розплющив очі, з подивом побачив, що було вже пів на четверту.

— Я, здається, дав хропака, — позіхаючи мовив він.

— Ще й якого! Може, поставити каву?

— Охоче випив би чашечку…

Треба було навести якийсь лад у думках, але йому більше не хотілося міркувати про цю справу, і він вирішив пустити все своїм плином.

Та й що він міг удіяти? Майже нічого. Він не сумнівався в тому, що десь біля його будинку чатували агенти таємної поліції, готові супроводжувати його, куди б він не пішов.

Не могло бути й мови про те, щоб вирушити на бульвар Курсель у гості до головного доповідача і тим більше йти до університету й чатувати на Ніколь Прієр. Вона могла б одразу гукнути на допомогу, і Мегре опинився 6 У кумедному становищі.

А чи дадуть йому змогу знову завітати до Франсуа Мелана? Навряд. Він не був певний, що зміг би зайти до квартири Манюєля. Дзвонити йому було б теж безглуздо, бо він сам наказав записувати на магнітофон усі телефонні розмови власника «Золотої підкови».

— Я вже поклала цукор… Обережно, вона гаряча… Пані Мегре з потайною тривогою дивилася на свого чоловіка, намагаючись усміхатися.

— Не турбуйся, пані Мегре… Ми ще повоюємо!

Він називав її так лише тоді, коли був у доброму гуморі, і це здивувало жінку.

— В тебе зовсім спокійний вигляд.

— Я сам спокійний.

— Коли подивитися на тебе, то не повіриш, що в тебе якісь неприємності…

— Вони скінчаться… Так чи інакше.

— Ти кудись ідеш?

— Піду трохи прогуляюся…

— Ти певний, що це безпечно?

— Обіцяю тобі переходити вулицю лише при зеленому світлі…

Вона все-таки відчула, що чоловік намагається приховати свою схвильованість. Мегре уникав її погляду і з блаженним виглядом смакував каву.

— Ти щось купила на вечерю?

— Я подзвонила до крамниці… Все уже принесли… Ти хочеш знати меню?