Читать «Клуб «100 ключів»» онлайн - страница 15
Жорж Сіменон
— А що тут поробляв цей інспектор? Правда, що зникла молода дівчина?
— До зустрічі!
— Ви не хочете нічого говорити?
— Я сказав вам усе, що знав.
І, піднявши комір та засунувши руки в кишені, він попрямував униз вулицею. Ззаду кілька разів клацнули затвори фотоапаратів, і він зрозумів, що це, за браком чогось ліпшого, фотографували його самого. Озирнувшись, він побачив, що гурт журналістів поступово розповзається.
Діставшись до вулиці Коленкур, він зайшов до найближчої кав'ярні й замовив грогу. Його морозило.
— Дайте, будь ласка, три жетони.
— Три?
Перш ніж зайти до телефонної кабіни, Мегре зробив добрячий ковток грогу. Спершу він зателефонував до лікарні Біша. Як він і сподівався, старшу медсестру хірургічного відділу дали не відразу, а лише через кілька комутаторів.
— Ні, він живий. Від нього не відходить наш практикант, а в коридорі чергує інспектор. Ми не можемо нічого сказати наперед. Гаразд! А ось іще один із ваших колег…
Він покірно повісив трубку. Потім набрав номер Сюрте.
— Лапуент ще не повернувся?
— Він уже пробував дзвонити вам на авеню Жюно. Передаю трубку.
Крізь шибку кабіни Мегре бачив оцинковану стойку, за якою порався хазяїн у сорочці без піджака, наливаючи по повній склянці червоного вина двом штукатурам у спецівках.
— Це ви, патроне? Косметичний салон я знайшов відразу — на вулиці Матіньйон він один. Це шикарний заклад, там оперує сам пан Мерселен… Всі паризькі дамочки умлівають од самого звуку його імені… Марінетта Ож'є сьогодні на роботу не вийшла, і всі її колеги здивовані… У неї репутація дуже серйозної і пунктуальної дівчини… Про її стосунки з інспектором ніхто нічого не знає… У неї є одружений брат. Він мешкає десь у передмісті Ванв, але точної адреси ніхто не знає… Працює. у страховому товаристві. Марінетта інколи дзвонила йому зі свого салону… Товариство називається «Братерська допомога»… Я вже дивився в довіднику… На вулиці Ле-Полетьє… Я не наважився їхати туди, не порадившись з вами…
— Жанв'є на місці?
— Він друкує свій звіт.
— Запитай, чи це щось термінове. Я все-таки хочу, щоб ти трохи поспав… Можливо, ти ще будеш потрібен мені свіжий і бадьорий…
Якийсь час апарат мовчав. Відтак знову почувся покірний голос Лапуента:
— Каже, звіт може почекати…
— То введи його в курс справи. Нехай під'їде на вулицю Ле-Полетьє і спробує довідатися, де б могла сховатися ця Марінетта.
До кав'ярні заходили все нові клієнти, певно, завсідники, бо їм подавали напої, не чекаючи замовлень. Його вже впізнали: люди кидали на кабіну цікаві погляди.
Мегре не відразу знайшов телефонний номер Лоньйона. Як він і сподівався, трубку взяла пані Мегре.
— Звідки ти дзвониш? — запитала вона.
— Тс-с-с! Я тут поруч, тільки не здумай їй це сказати… До речі, як вона?