Читать «Клуб «100 ключів»» онлайн - страница 13

Знизу вже надходив Шінк'є.

— Я подзвонив до лабораторії… Моер зараз пришле вам бригаду експертів. Ви встигли все оглянути? А до шафи заглядали?

— Ще ні…

Він відчинив шафу. На вішалках висіло п'ять суконь, зимове пальто з хутряним коміром та два костюми — бежевий і синій. Вгорі на поличці лежало кілька валізок.

— Ви розумієте, що я мав на оці? У мене таке враження, що вона з собою нічого не взяла. В комоді її білизна. В усьому цілковитий лад.

З вікна відкривався вид на нижню частину Парижа. З сірого неба все ще сіяв дощ. Із спальні Мегре заглянув до невеличкої ванної кімнати. Там теж нічого не бракувало — ні зубної щітки, ні косметичних кремів…

Судячи з квартири, Марінетта Ож'є була особа з добрим смаком, любила комфорт і проводила значну частину свого часу вдома.

— Я забув поспитати в консьєржки, чи Марінетта сама собі готувала, чи харчувалася в ресторані, — признався Мегре.

— Я запитав. Вона здебільшого готувала сама…

В холодильнику серед інших продуктів — половина смаженого курчати, масло, сир, фрукти, дві пляшки пива, пляшка мінеральної води. Ще одна пляшка води, відкоркована, стояла на тумбочці біля ліжка.

Та більше, ніж ця пляшка, увагу комісара привернула попільничка, що стояла поруч. У ній він побачив два недопалки з червоними слідами губної помади на фільтрових мундштуках.

— Вона курить американські…

— А ті недопалки у вітальні — явно від наших «Капораль», чи не так?

Поліцаї перезирнулися: їм одночасно сяйнула одна й та сама думка.

— Щось не схоже, щоб минулої ночі тут віддавалися любовним забавам…

Попри все, що сталося, важко було стримати усмішку, уявляючи інспектора Нечему в обіймах молодої, вродливої косметички.

Чи не посварилися вони часом? Мегре спробував був відтворити в уяві й цю сцену: тут лежить гарна дівчина, там сидить у кріслі її коханець і смалить сигарету за сигаретою.

Щось тут не клеїлося, і Мегре знову з прикрістю подумав, що йому з самого початку бракувало звичної прозорливості.

— Зробіть мені ще одну послугу, Шінк'є: спустіться знову і запитайте, бо сам я забув… Мене цікавить, чи горіло світло у вітальні, коли сюди зайшла консьєржка.

— Можу вам відповісти. Коли вона зайшла, світилося лише в спальні, двері до якої були відчинені. В інших кімнатах було темно.

Вони повернулися до вітальні. За заскленими дверима вздовж усього фасаду тягнувся вузький балкон, як це можна побачити на горішніх поверхах більшості будинків.

Крізь сіру мжичку можна було скоріше вгадати, ніж побачити Ейфелеву вежу, маківки церков, тисячі лискучих від дощу дахів, на яких куріли димарі.

Коли Мегре вперше прибув до Парижа, обриси авеню Жюно ледь окреслювалися. Тут посеред парків та просторих пустирів стояло лише кілька самотніх будинків. Якийсь художник перший збудував собі тут особняк, що вважався тоді дуже модерним. Незабаром інші наслідували його приклад: якийсь письменник-романіст, якась оперна співачка — і так авеню Жюно стала одним із найфешенебельніших районів Парижа.