Читать «Клуб «100 ключів»» онлайн - страница 12
Жорж Сіменон
Двері однієї з квартир на п'ятому поверсі були тільки причинені. Комісар штовхнув їх і, перейшовши досить темний коридор, опинився у вітальні, де побачив інспектора Шінк'є. Той сидів у застеленому квітчастою тканиною кріслі й курив сигарету.
— Я чекаю на вас… Ви вже розмовляли?
— Так.
— Вона сказала про машину?.. Це мене найбільше вразило… Ось погляньте…
Він підвівся і витяг з кишені три блискучі гільзи, загорнуті в клапоть газетного паперу.
— Ми знайшли їх на вулиці… Певно, стріляли з машини, і стрільцеві довелося висунути руку з пістолетом назовні… Зауважте, комісаре, — сім і шістдесят три сотих міліметра…
Шінк'є був серйозний поліцай, він знав своє діло.
— Схоже на те, що стріляли з автоматичного пістолета типу «маузер»… Це досить важка зброя, і ні в сумочку, ні в кишеню її не покладеш… Ви мене зрозуміли, пане комісар?.. Тут відчувається рука професіонала, який до того ж був не сам — за кермом сидів його спільник… Я ще досі не чував, щоб ревнивий коханець запрошував приятелів, аби з їхньою допомогою ухекати щасливого суперника… Крім того, цілити в живіт…
Справді, це набагато певніше, аніж у груди. Коли людині прострелити кишки в кількох місцях, та ще й кулею великого калібру, шансів оклигати в неї значно менше, ніж після пострілу в груди.
— Ви тут усе оглянули?
— Я хотів би, щоб ви подивилися самі…
У цієї справи була ще одна особливість, що завдавала Мегре певної гризоти: розслідування почали окружні інспектори. Вони могли дозволити собі глум із Лоньйона, коли той ходив живий і здоровий, та зараз це був їхній товариш, якому невідомі злочинці мало не збавили віку. За таких умов комісар не міг дозволити собі відсторонити їх і взяти справу в свої руки.
— Непогана кімнатка, еге ж?
У сонячну погоду тут, певно, було ще приємніше. Стіни пофарбовані в жовтогарячий колір, підлога блищала від лаку, посеред неї — жовтуватий килим. Меблі в сучасному стилі добрані зі смаком і так, що кімната мала правити за вітальню і їдальню водночас. Тут були і телевізор, і радіола.
На столі посеред кімнати Мегре відразу завважив електричну кавоварку, а поруч — чашку з недопитою кавою, цукерницю та пляшку коньяку.
— Тільки одна чашка, — буркнув він. — Ви її не займали, Шінк'є? Подзвоніть до Сюрте, нехай пришлють когось із лабораторії…
Він так і не скидав плаща, а тепер ще надів і капелюха. Одне з крісел було повернуте до вікна. Поруч на журнальному столику стояла попільничка з добрим десятком сигаретних недопалків.
У кімнаті, крім вхідних, було ще двоє дверей: одні вели до кухні, другі — до спальні. Кухонька була дуже охайна, все начиння стояло на своїх місцях. Таку скоріше побачиш на виставці зразкових квартир, аніж у старому паризькому будинку.
З кухні Мегре зайшов до спальні. Ліжко було розстелене. На подушці — єдиній подушці — видніла прим'ятина від однієї голови.
На спинці одного з стільців висів блакитний шовковий халат. Жіноча піжамна куртка. подібного кольору звисала на підлогу, а внизу, біля ніжки, валялися шаровари.