Читать «Останній з могікан» онлайн - страница 150

Незабаром усередину зайшло кілька вояків і забрали мертве тіло до лісу. На Данкена піхто не звертав уваги, і він блукав собі поміж осель, намагаючись знайти хоч які-небудь сліди тієї, що заради неї важив головою. При теперішньому замішанні в племені йому легше легкого було б утекти до своїх товаришів, якби таке бажання з'явилося. Але натомість до незбавної тривоги за Еліс долучився ще один, хоч і менший, клопіт — за долю Анкеса, і все це не дозволяло йому з нічим забратися звідси. Тим-то він никав од хатини до хатини, заглядав до кожної і так обійшов ціле селище. Махнувши, зрештою, рукою на ці даремні пошукування, Данкен подався назад до радної хатини. Мав він на думці відшукати Девіда та й усе в нього розпитати.

Дійшовши до будівлі, що виявилась водночас і пристанищем суду, й місцем страти, юнак побачив, що збудження вже ущухло. Вояки знову зібралися, спокійно палили люльки й обговорювали найважливіші пригоди з останньої виправи до витоків Горікену. Поворот Данкенів, дарма що мав би нагадати їм про таємничі обставини його появи тут, нібито не збудив у них ніякої підозри. Отож недавня моторошна сцена навіть ще й допомогла Гейвордові, і він добре розумів, що треба не барячись зужиткувати таку несподівану перевагу.

Не виказуючи свого вагання, він увійшов до хатини й сів, так само поважний у рухах та вигляді, як і господарі. Швидкий допитливий погляд переконав його, що Анкес і досі стоїть на місці, а Девід ще не повернувся. Молодий могіканин, здавалося, був цілком вільний, коли не вважати на юнака-гурона, що не спускав з нього пильного ока, та ще озброєного вояка, що прихилився до одвірка при вузькому вході. Але в розмові Анкес не брав жодної участі й сам радше скидався на гарно вирізьблену статую, аніж на живу людину з плоті й крові.

Гейворд ще не забув, яка нещадна й блискавична кара в цього люду, щоб зайве наражатися на ризик. Через це він волів би сидіти мовчки й розважати, аніж вступати в розмову, коли випадково міг би викритись його обман. На жаль, індіяни, либонь, іншої були думки, бо недовго він і сидів — завбачливо обравши собі місце не на видноті, — як один з ватагів звернувся до нього по-французькому:

— Мій канадський батько не забуває дітей своїх. Дякую йому за це. Злий дух забрався в жінку мого молодого вояка. Чи не може мудрий прибулець його вигнати?

Гейворд трохи знався на чудних ритуалах, що до них удаються в таких випадках індіяни. До того ж він одразу збагнув, що цією обставиною можна скористатись і на власну руч. Кращого приводу годі й шукати було. Проте, знаючи, що йому слід заховувати гідність, як то личить його прибраному фахові, він стримав свої почуття і відказав з належною таємничістю:

— Духи бувають різні. Одні улягають силі мудрості, інші ж — за неї дужчі.

— Мій брат — великий лікар, — мовив хитрий індіянин. — Може, він спробує?

Гейворд притакнув на знак згоди. Гурон цим задовольнився і, чекаючи слушного моменту, щоб вийти, спокійно знов запалив люльку. Данкен же тим часом нетерпеливився, кленучи в душі цей індіянський звичай вдавати зовні незворушність, хоч мусив і собі теж його дотримувати. Хвилини збігали страх як повільно, здавалось, ціла година минула, поки гурон, урешті, відклав люльку й перекинув плаща через плече, немов збираючись рушати до житла хворої, власне, близької своєї родички. У цю мить на порозі хатини з'явилась постать якогось дужого вояка; мовчки пройшовши повз насторожених індіян, він сів на ту саму купу хмизу, з другого кінця якої сидів Данкен. Молодий офіцер нетерпляче глянув на свого сусіду і аж онімів з жаху: поруч нього був Магуа.