Читать «Останній з могікан» онлайн - страница 129
Фенімор Купер
Човна тут ізнов підняли на плечі, перенесли до лісу і старанно загребли купою хмизу. По цьому кожен узяв свою зброю й торбину, і розвідник заявив Манро та Гейвордові, що він з могіканами готовий рушати далі.
РОЗДІЛ XXI
В. Шекспір, «Віндзорські кумоньки»
Подорожани опинились на межі того краю, що мешканцям Штатів і досі менш відомий за якісь там арабські пустелі чи монгольські степи. Це безплідне й суворе верхоріччя відділяє притоки Шамплену від притоків Гудзону, Могоку й Святого Лаврентія. Відтоді як діється наша історія, заповзятлива людність американська опасала його смугою багатих і квітучих поселень, а проте навіть тепер ніхто, крім мисливця та індіянина, не важиться заглибитись у дикі нетрі цього краю.
А що Соколине Око й могікани, як на те, часто виміряли гори й долини цієї великої незайманщини, то вони й цим разом без жодних обав вільно рушили собі у її глибини, призвичаєні до безлюдства та невигод. Цілі години долали подорожні важку дорогу, то орієнтуючись по зорях, то прямуючи уздовж якого струмка, поки врешті розвідник вирішив отаборитись. Після короткої наради з індіянами вони розпалили вогнище й заходилися лаштуватись на ночівлю.
Узявши приклад із своїх досвідченіших товаришів, Манро й Данкен спали цієї ночі якщо й не зовсім спокійно: то, в усякому разі, без страху. Роса вже випарувалась, сонце розвіяло туман і яскравим промінням освітило ліс, коли вони знов рушили в дорогу.
По кількох милях Соколине Око, що йшов попереду, почав сповільнювати ходу, ступаючи чим далі обережніш. Часто він зупинявся, оглядав дерева, а перетинаючи хоч би й дрібний струмочок, уважав на глибину потоку, його швидкість, колір води. Не звіряючись на самого себе, він раз у раз заклопотано радився із Чингачгуком. Під час однієї з таких нарад Гейворд помітив, що Анкес, хоч уважно прислухається до розмови, сам у ній не бере участі. Данкенові кортіло запитати молодого ватага, чи все гаразд, але спокійна й гідна постава індіянина показала йому, що Анкес — як, власне, і Данкен теж — цілком покладається на розум і розважливість старших товаришів. Нарешті розвідник озвався по-англійському, щиро пояснивши, що вони опинилися в скруті.
— Коли я побачив, що стежка до гуронського селища стелиться на північ, — сказав він, — мені не треба було багато морочитись, аби зрозуміти, що вони йтимуть долинами, поміж водами Гудзону й Горікену, доки не добудуться до витоків канадських річок, які допровадять їх до самого серця країни французів. Але ось ми вже недалеко від Скаруну, а жодного сліду так і не побачили. Можливо, ми не туди пішли?
— Боронь боже від такої помилки! — вигукнув Данкен. — Пройдімося ще раз своїм слідом і пригляньмося пильніше. А не може Анкес нам чогось слушного порадити?
Молодий могіканин хутко глянув на батька, але не відповідав, усе так само стриманий На обличчі. Чингачгук перехопив його погляд і помахом руки дозволив синові заговорити. Ту ж мить лице Анкесове зблиснуло радістю. Схопившися з місця, мов олень, він умах вискочив на невеличкий пагорок за якийсь десяток ярдів попереду і тріумфально пристав над свіжопокопирсаною землею, так наче тут недавно проходила в'ючна тварина. Весь гурт Стежив очима за цим несподіваним рухом і з розквітлого обличчя юнака вичитав приємну звістку.
