Читать «Піонери або Біля витоків Саскуеханни» онлайн - страница 216

— Цій горі судилося стати фатальною для мене! — прошепотіла дівчина. — Тут ми знайдемо свою смерть.

— Не кажіть так, міс Темпл, ще є надія, — намагався розрадити її Едвардс, хоч вираз його обличчя суперечив цим словам. — Ходімо назад, на скелю, — там є… там має бути місце, де можна спуститися…

— Ведіть мене! — вигукнула Елізабет. — Зробимо все, що можна…

Вона повернулась і побігла до краю провалля, час від часу повторюючи крізь сльози:

— Мій тато! Мій бідний, нещасний тато!

Тієї ж миті Едвардс опинився поруч із нею; зболілими очима він вдивлявся в кожну щілину на скелях, сподіваючись знайти місце, придатне для спуску. Але на рівній, гладенькій поверхні не було видно навіть найменшого виступу, на який можна було б поставити ногу; отже, годі було й думати про те, щоб урятуватися цим шляхом. Едвардс гарячково намагався придумати якийсь новий спосіб.

— Вихід лише один, міс Темпл, — спустити вас униз, — сказав він. — Якби тут був Натті або індіанець, то їхній досвід і винахідливість допомогли б придумати щось, а я проти них — як те немовля. Що ми маємо? Моя куртка, але цього мало… Так, ковдра могіканина. Ми повинні спробувати… так, повинні. Принаймні, краще це, аніж бачити, як ви вмираєте такою лютою смертю!

— А що станеться з вами? — стурбовано запитала Елізабет. — Я не хочу, щоб через мене загинули і Джон, і ви!

Але юнак, не зважаючи на її слова, кинувся до могіканина, який мовчки віддав ковдру й далі сидів на тому самому місці з властивою індіанцям гідністю, хоч становище його було ще небезпечніше, ніж їхнє. Едвардс миттю розрізав ковдру на смуги, зв'язав їх, тоді скріпив з курткою та легким муслиновим шарфом Елізабет і спустив зі скелі цю імпровізовану мотузку, але її не вистачило навіть до половини урвища.

— Нічого не вийде! — розпачливо вигукнула Елізабет. — Усьому кінець! Вогонь наближається повільно, але невпинно. Дивіться, навіть земля горить!

Якби вогонь ширився тут так само швидко, як на горі, наша оповідь уже б давно скінчилась, бо пожежа поглинула б молодих людей; але певні обставини відстрочили їхню загибель і надали їм змогу спробувати врятуватися способом, який ми щойно описали.

На скелі майже не було рослинності, за винятком убогої трави й миршавих дерев, які вкоренилися у розпадинах на тонкому шарі грунту і здебільшого загинули від посухи. На тих деревах, що зберігали ознаки життя, висіло по кілька зів'ялих листочків, а решта являла собою жалюгідні залишки колишніх сосон, дубів і кленів. Все це було б доброю поживою для вогню, якби він зміг дійти сюди; але тут не було кущів, як на горі, й це заважало нищівному просуванню пожежі. Крім того, трохи вище, на схилі гори, пробивалося джерело, що їх так багато в цьому краю; струмок повільно звивався по рівній поверхні площинки, просочуючи вологою мох, який вкривав скелі, потім обходив підніжжя невеликого конуса, що утворював вершину гори, а тоді зникав десь на самому краї площинки, за димовою завісою, прокладаючи собі путь до озера по підземних тріщинах, а не стрибаючи зі скелі на скелю. В сезон дощів він з'являвся то тут, то там на поверхні, але в засушливу пору його можна було помітити лише по мочарах і мохові, які свідчили, що десь недалеко є вода. Саме ця перепона й перетяла шлях вогню, який зупинився, ніби чекаючи, коли гаряче повітря висушить вологий мох — так військо чекає, поки авангард прокладе йому путь для подальшого спустошливого просування.