Читать «Піонери або Біля витоків Саскуеханни» онлайн - страница 196

— Я мушу дотримуватись закону…

— Не кажіть мені про закон, Мармедюку Темпл, — перепинив його старий. — Хіба дикий звір думав про закон, коли хотів роздерти вашу дитину? Ваша дочка навколішках благала бога про лавку більшу, ніж я зараз прошу у вас, і він її почув. То ви думаєте, бог не почує, коли ви відмовите мені у моєму благанні?

— Мої особисті почуття не повинні…

— Послухайте, Мармедюку Темпл, — знов урвав суддю Шкіряна Панчоха, і голос його звучав поважно й сумовито. — Послухайте, що я вам скажу. Я блукав по цих горах, коли ви ще були немовлям на руках у матері, і сподіваюсь, що маю право блукати по них до скону. Чи пам'ятаєте ви той час, коли ви вперше прийшли на берег цього озера, коли тут не було ще в'язниць? Хіба не дав я тоді вам притулку, не розстелив ведмежої шкури, щоб ви відпочили, не нагодував жирним оленячим м'ясом? Так, так, тоді ви не казали, що вбивати оленя — злочин. Я зробив для вас усе, що міг, хоч і не мав особливих причин любити вас, бо ви не зробили нічого, крім зла, тим, хто любив мене і дружив зі мною. А тепер на знак подяки ви хочете запроторити мене за грати. Сто доларів! Де ж я візьму стільки грошей? Ні, ні… Я знаю, люди різне плетуть про вас, але ви не така недобра людина, щоб гноїти в тюрмі старого, який лише захищав свої права… Дай-но мені пройти, друже, — звернувся він до констебля, — я надто довго був на людях, я хочу знову в ліси. Не бійтеся, судде, не бійтеся, кажу вам: ще не перевелися бобри в ручаях, ще за оленячі шкури платять по шилінгу, й ви отримаєте свій штраф, усе до останнього цента. Ну, мені й моїм собачкам буде чимало роботи, на наші літа це труд тяжкий, але я обіцяв — і додержу слова.

Дарма й казати, що констебль зупинив Шкіряну Панчоху; той хотів ще щось сказати, але в залі почувся гомін, і погляди всіх присутніх звернулися до виходу.

Крізь натовп продирався Бенджамін, і всі побачили його приземкувату постать: ставши однією ногою на підвіконня, а другою — на поруччя біля лави присяжних, він витяг з кишені гаманець і заявив:

— Якщо ваша честь відпустить цього сердегу в нове плавання серед диких звірів, то ось візьміть, це ніби завдаток. Тут тридцять п'ять іспанських дублонів, хоч я б від щирого серця бажав, щоб вони були справжніми британськими гінеями: це більше допомогло б старому… Але чим багаті, тим і раді, і якщо сквайр Річард ласкаво погодиться підрахувати, скільки я тут винен, і візьме скільки треба, то решту суддя може забрати собі й тримати, поки Шкіряна Панчоха повернеться з бобрами, а то хай і назавжди собі залишить!

По цій мові Бенджамін простягнув обидві руки: в одній він тримав дрючок із зарубками, що означали кількість випитих у «Хороброму драгуні» чарок, а в другій — гаман з грішми. В залі запанувала тиша, коли це шериф, ударивши своєю шаблею по столу, крикнув Бенджамінові: