Читать «Рушниці Авалона» онлайн - страница 103

Рот його мимоволі відкрився, а очі розширилися від подиву.

— Корвін… Або ти збожеволів, або жорстоко помиляєшся. У мене немає ніякої праправнучки. І ніхто не міг йти за мною по Відображеннях з тої простої причини, що Джуліан терміново викликав мене в Амбер, і я, природно, скористався його карткою.

Ну звичайно. Чому ж я відразу не спіймав Дару на брехні? Єдиним виправданням мені служило те, що я був дуже зайнятий думками про майбутню битві. Дійсно, з якого дива Бенедикту витрачати час даремно, коли в його розпорядженні знаходився куди більш надійний і, головне, швидкий спосіб пересування?

— Прокляття! — Вигукнув я. — Вона вже в Амбері! Я покличу Каїна і Жерара, щоб вони допомогли тобі у пересиланні загону. Ганелона теж візьми, нехай командує під твоїм керівництвом.

Озирнувшись, я побачив, що Жерар розмовляє з декількома придворними. Я крикнув, і, відчувши в моєму голосі відчай, він різко підняв голову і відразу ж побіг по схилу гори.

— Корвін! Що трапилося?! — Вигукнув Бенедикт.

— Не знаю! Але боюся, що станеться непоправне!

Я сунув картку Бенедикта підбіглому Жерару.

— Простеж за відправкою загону. Рендом в палаці?

— Так.

— На волі чи під арештом?

— На волі, але до нього приставлена охорона. Ерік не довіряє… Чи не довіряв йому.

Я повернувся.

— Ганелон, — наказав я, — роби те, що скаже Жерар. Він відправить тебе в долину. Простеж, щоб наші хлопці виконували всі розпорядження Бенедикта. Я йду в Амбер.

— Добре, — спокійно сказав він і пішов разом з Жераром до солдатів, які вже побудувалися в ланцюг.

Я витягнув з колоди карту Рендома. В цю хвилину нарешті почав накрапати звичайний дрібний дощ.

Зображення на карті ожило, заворушилося.

— Привіт, Рендом, — привітався я. — Пізнаєш?

— Де ти?

— У горах. Половину битви ми виграли, і я тільки що послав Бенедикту людей, щоб знищити ворога в долині. Мені потрібна твоя допомога. Я повинен потрапити в палац.

— Не знаю, Корвін… Ерік…

— Ерік мертвий.

— Хто його наступник?

— А ти як думаєш? Не зволікай, брат! Мені потрібно в палац!

Він кивнув і простягнув руку. Я зробив крок вперед. Ми стояли на балконі з білими мармуровими поручнями. Невеликий сад внизу не радував око достатком квітів.

Я похитнувся, і він схопив мене за руку.

— Ти поранений!

Я похитав головою, тільки зараз відчуваючи, як сильно втомився. Кілька ночей я провів без сну, а наступні події розвивалися так стрімко…

— Ні, — сказав я, дивлячись на свою закривавлену сорочку. — Це — кров Еріка.

Він провів рукою по солом'яному волоссю і стиснув губи.

— Значить, ти все-таки вбив його…

— Ні. Коли ми зустрілися, він вже був при смерті. А зараз ходімо зі мною! Це дуже важливо! Нам треба встигнути!

— Куди? Навіщо?

— У Лабіринт. Не можу відповісти навіщо — знаю тільки, що це дійсно дуже важливо. Підемо!

Ми вийшли з кімнати, прямуючи до найближчих сходів вниз. Два стражники, що стояли на верхній її майданчику, витягнулися по стійці смирно і не зробили спроби зупинити нас.

— Я радий, що у тебе є очі, — сказав Рендом. — Значить, мене не обдурили. А бачиш ти так само добре?