Читать «Рушниці Авалона» онлайн - страница 102

Кілька секунд я тримав його тіло, потім дбайливо опустив на землю. Я закрив йому очі, майже машинально склав його руки на грудях поверх погаслого каменю правосуддя, який мені не хотілося зараз забирати. Потім я встав і накрив Еріка плащем.

Обернувшись, я зрозумів, що погляди всіх присутніх спрямовані в мою сторону. Я побачив безліч знайомих і незнайомих облич… Людей, які дивилися, як одного вечора мене, закутого в ланцюги, привели і посадили за святковий стіл.

Ні. Зараз не час згадувати минуле. Треба викинути цю дурість з голови… Стрілянина припинилася, і Ганелон сипав наказами, намагаючись навести в загоні хоч якийсь бойовий порядок.

Я пішов вперед.

Повз амберців, живих і мертвих, повз Ганелона і волохатих істот. Я підійнявся на вершину гори і подивився вниз.

У долині кипіла битва: ряди кавалерії накочувалися один на інший, немов хвилі бурхливого моря, піхотинці копошилися, як мурахи в мурашнику.

Я дістав колоду, витягнув карту Бенедикта і через кілька секунд побачив його самого, все на тому ж чорному коні з червоною гривою і червоним хвостом. Мій старший брат був у самій гущі бою, і, мимоволі милуючись його відточеними блискавичними рухами, я мовчав, не бажаючи йому заважати.

— Чекай, — коротко кинув він, відчувши контакт.

Двома ударами шпаги він убив і свого супротивника, і його коня і став поступово від'їжджати убік. Я помітив, що Бенедикт користується подовженими поводом з петлею на кінці, що була накинута на куксу правої руки. Минуло не менше десяти хвилин, перш ніж йому вдалося вибратися в більш-менш безпечне місце. Зупинившись, він подивився на мене, явно намагаючись розгледіти, що відбувається за моєю спиною.

— Так, я на висотах, — сказав я у відповідь на його невисловлену думку. — ми перемогли. Ерік упав у бою.

Він продовжував мовчки на мене дивитися. На обличчі його не здригнувся жоден мускул.

— Ми перемогли тому, — пояснив я, — що мій загін озброєний автоматичними гвинтівками. Мені нарешті вдалося знайти речовину, яка замінює порох в Амбері.

Бенедикт примружився і кивнув. Він відразу зрозумів, що це була за речовина і звідки воно взялося.

— Нам треба багато чого обговорити, — зауважив я, — але насамперед необхідно знищити ворога. Якщо ти не прервешь контакт, я пошлю тобі кілька солдатів з рушницями.

Він посміхнувся і вимовив одне слово:

— Поспішай.

Я голосно покликав Ганелона, який тут же відгукнувся. Виявляється, він стояв всього в декількох кроках позаду мене. Я наказав йому збудувати наш загін у ланцюг і привести сюди. Він кивнув і побіг по схилу гори, на ходу віддаючи розпорядження.

— Бенедикт, — порушив я тривале мовчання, — Дара тут. Ти не помітив, але вона йшла за тобою по Відображеннях від самого Авалона. Я хочу…

Губи його розсунулися в недобрій посмішці.

— Та хто така ця Дара, врешті-решт?! — Крикнув він. — Ти весь час про неї говориш, а я ніколи про неї не чув! Скажи мені! Я вимагаю відповіді!

Я слабо посміхнувся і похитав головою.

— Прикидатися безглуздо, Бенедикт. Я все знаю. Не бійся, я нікому не сказав, що вона твоя праправнучка.