Читать «Знак Хаосу» онлайн - страница 3

Я потягнувся за кухлем. Якщо я не в змозі вирішити свою проблему, то цілком можу насолоджуватися нею. Повільно відпивши невеликий ковток, я усвідомив, що в обличчя мені вдивляється дивна пара блідих палаючих очей. Раніше я не помічав їх і дивними їх робило те, що знаходились вони в затіненій частині фрески на протилежній стіні приміщення, а також те, що вони рухалися, повільно перемещаючись вліво.

До певної міри це заворожувало і, коли я втратив із виду очі, то міг спостерігати за пересуванням істоти, якій ці очі належали, по хитанню трави. Незабаром вона виявлялося в тому районі, який я хотів відвідати кілька хвилин тому. А далеко-далеко праворуч, відразу за Люком, я помітив тепер стрункого джентльмена в темній куртці, з палітрою і пензлем у руках, який повільно матеріалізується з фрески. Я ковтнув ще трохи і став спостерігати за тим, що в даний момент з площинної реальності переміщувалося в тривимірну. Між каменем і кущем висунулося рило зі збройової сталі, над рилом горіли бліді очі. З темної морди капала синя слина і стікала на землю. Істота була або дуже невисокою, або припала до землі, і я ніяк не міг вирішити, чи вивчає вона все товариство чи тільки конкретно мене. Я нахилився вбік і зловив Шалтая за пояс якраз тоді, коли він збирався плюхнутися набік.

— Вибачте, — сказав я. — Ви не могли б мені сказати, що це за істота?

Я показав рукою якраз в той момент, коли вона з'явилася вся — багатонога, довгохвоста, з темною хвилястою лускою і дуже швидка. Кігті його виблискували червоним і, кинувшись до нас, воно підняло хвіст.

Затуманений погляд Шалтая зустрівся з моїм, потім рушив далі.

— Я тут не для того, пане, — почав він, — щоб зменшувати ваше незнання в Зоологі… Боже мій! Це ж…

Істота виблискувала здалеку, швидко наближаючись. Цікаво, скільки часу йому буде потрібно, щоб дістатися сюди, враховуючи мій недавній експеримент? Або цей ефект був розрахований тільки на мою спробу забратися звідси?

Сегменти тіла істоти ковзали відносно один одного, воно шипіло, немов спущена покришка або вода, що потрапила на розжарену сковорідку, і шипляча пара від його слини відзначала його слід на картині. Швидкість просування істоти не зменшилася, а, здавалося, швидше зросла.

Моя ліва рука мимовільно сіпнулася вперед, до горла підступили кілька мимовільних слів. Виголосив я їх якраз тоді, коли ця тварюка перетнула той проміжок, який раніше не давався мені, встала на диби і стиснула щелепи, немов готуючись до стрибка.

— Брандашмиг! — Закричав хтось.

— Зловредний Брандашмиг, — поправив Шалтай.

Коли я вимовив останнє слово і виконав завершальний жест, перед моїм внутрішнім поглядом поплив образ Логрус. Темна тварюка, яка тільки що випустила кігті на передніх лапах, прибрала їх, раптово схопилася лапами за верхню частину своїх грудей, викотила очі, видала тихий стогін, звалилася, впала на підлогу і залишилася лежати на спині, витягнувши вгору свої численні ноги.