Читать «Знак Єдинорога» онлайн - страница 5

У цей момент зі мною заговорив бубновий валет.

Так, з цього все і почалося. Я і так був як п'яний. Ми тільки що зіграли парочку досить гарячих партій і я ще не охолов. Та й фізично я дуже втомився: весь день літав, вночі невиспався. Потім я вирішив, що через наш сімейний картковий фокус таке могло відбуватися, якщо хтось викликав мене, а у мене в руках були будь-які карти, навіть звичайні гральні. Само собою, зазвичай ми обходилися без допомоги Карт, якщо тільки самі не викликаємо когось. Напевно, моя підсвідомість, яка в цей час вирвалося в мене на свободу, ухопилася за звичний реквізит, хоча пізніше у мене з'явилися причини сумніватися, не знаю вже, що там було насправді.

Валет сказав: «Рендом». Потім його обличчя затуманилось і він додав: «Допоможи мені». До цього часу я почав смутно здогадуватися, хто це. Зв'язок був дуже слабким. Потім обличчя виникло знову і я зрозумів, що не помилився. Це був Бранд. Виглядав він просто жахливо. Мені здалося, що він був до чогось прикутий або прив'язаний. «Допоможи мені», — знову промовив він. — Я слухаю, — відповів я. — Що трапилося?

— … В полоні, — сказав він і ще щось додав. Я не зміг розібрати що.

— Де? — Запитав я.

Він похитав головою.

— Не можу допомогти тобі. Не маю карт, та й я занадто слабкий. Тобі доведеться йти в обхід, довгим шляхом.

Я не запитав, як він зміг мене викликати без моєї Карти. Важливо було дізнатися, де він. Я запитав, як його знайти.

— Дивися уважно, — відповів він. — Запам'ятовуй кожну дрібницю. Швидше за все, я зможу показати тобі це лише один раз. І прихопи зброю.

І тут я побачив пейзаж за його плечима. Через вікно або парапет — я так і не зрозумів. Це було дуже далеко від Амбера. І Відображення божеволіли. Не хотів би я забратися туди. Щось то різке, то мінливих кольорів. Вогняне. День, але сонця в небі не було. Скелі, що ковзали по землі, немов вітрильні кораблі. Бранд був в якійсь башті, яка здавалася крихітною нерухомою точкою в цьому постійно мінливому пейзажі. Я запам'ятав, що навколо основи вежі обвилося щось сяюче, воно немов складалося з призм. Я вирішив. що це сторож. Істота блищала так, що неможливо було визначити її форму чи справжні розміри. І тут же все згасло. Миттєво. І я знову дивився на валета бубон, і хлопець навпроти мене не знав, чи то розізлитися на мене за довгу паузу, чи то вирішити, що мені раптом стало погано.