Читать «Знак Єдинорога» онлайн

Не звертаючи уваги на запитальний погляд конюха, я зняв з сідла свій страшний вантаж і віддав йому коня. Плащ майже не приховував того, що в ньому було загорнуте. Я перекинув його через плече і важким кроком пройшов до заднього входу в палац. Скоро пекло зажадає розплати.

Я обігнув плац і пішов по стежці, що веде в південний кінець палацового парку. Чим менше очей, тим краще. Все одно мене помітять, але йти через головний вхід, де завжди повно народу, ще гірше. Чорт!

Провались воно все! Ніби мені досі було мало клопоту! Але правду говорять, що біда не ходить одна. Так би мовити наростання відсотків боргу в нематеріальній сфері.

Навколо фонтану, в дальньому кінці парку, тинялося кілька нероб. За кущами вздовж стежки крокували двоє вартових. Побачивши мене, вони перекинулися парою слів і втупилися в іншу сторону. І правильно зробили.

І тижня не пройшло з тих пір, як я повернувся. Ще майже нічого не ясно. Королівський двір Амбера повний підозр. І тепер ця смерть, яка ще більше ускладнить коротке і нещасне царювання Корвіна I. Моє царювання.

Пора зробити те, що необхідно було зробити з самого початку. Але з перших хвилин мене захлеснули справи. Не сказав би, що я весь цей час дрімав. Просто я спробував розташувати свої справи в порядку їх терміновості і діяв відповідно.

Я перетнув парк, вийшов з тіні під косі промені сонця і піднявся по широких, вигнутих дугою сходах, увійшовши у палац. Стражник біля входу витягнувся в струнку. Я попрямував до задніх сходів, піднявся на другий поверх, а потім і на третій.

Зі своїх апартаментів в коридор вийшов мій брат Рендом.

— Корвін! — Він вдивлявся в моє обличчя. — Що трапилося? Я побачив тебе з балкона і…

— Зайдемо до тебе! — Відповів я, роблячи йому знак очима. — Поговорити треба. Прямо зараз.

Він завагався, розглядаючи мою ношу.

— Ходімо в іншу кімнату, гаразд? — Запропонував він. — Тут Віала.

— Згоден.

Рендом пішов першим і прочинив двері. Я увійшов у маленьку вітальню, відшукав підходяще містечко і поклав тіло на підлогу.

Рендом пильно дивився на мене.

— Ну, і що ти від мене хочеш?

— Розгорни і подивися, — зронив я.

Він став на коліна і відкинув плащ, після чого знову накинув його.

— Небіжчик, — зауважив він, — ну і що з того?

— Ти погано дивився. Відтягни повіку. Відкрий рот і поглянь на зуби. Помацай нарости на тильних сторонах рук. Перелічи фаланги пальців. Потім сам скажеш мені, в чому тут справа.

Він проробив все, що я підказав. Подивившись на руки, він завмер і кивнув:

— Так, пригадую.

— Пригадуй вголос.

— Тоді, в домі Флори…

— Тоді я побачив їх уперше, — перебив його я. — Але потрібен-то їм був ти. Я так і не зрозумів, навіщо.

— Все вірно. Я не встиг розповісти тобі. Просто часу не було. Дивно… Звідки цей звалився?

Я зволікав, не знаючи, витягати з Рендома його історію чи спершу розповісти свою. Моя перемогла, тому що справа не терпіла зволікань, та й своя сорочка завжди ближче до тіла.

Я зітхнув і опустився в крісло.

— Тільки що ми позбулися ще одного брата. Убитий Каїн. Я трохи спізнився. Ця тварюка… людина… вже добралася до нього. Звичайно, я хотів взяти його живим, але він бився як чорт. У мене не залишалося вибору.