Читать «Озма з країни Оз» онлайн - страница 46

— А хіба тобі не дали поснідати? — спитав Король.

— Та дали трошки, — відказав звір, — але що таке «трошки» для Голодного Тигра?

— Він з’їв сімнадцять мисок вівсяної каші, повний таріль смажених сосисок, одинадцять хлібин і двадцять один пиріг з родзинками, — сказав Лакей.

— То чого ти ще хочеш? — спитав Король.

— Товстеньке немовлятко. Я хочу товстеньке немовлятко, — відповів Голодний Тигр. — Гарненьке, товстеньке, пухкеньке, соковите, ніжне, жирне немовлятко. Але, звичайно, якби мені його дали, моє сумління не дозволило б мені з’їсти його. Тому я волію стати оздобою і забути про свій голод.

— Це неможлива річ! — сказав Король. — Я не хочу пускати в свій палац ніяких незграбних звірів, щоб вони там поперекидали та побили всі мої гарненькі цяцечки. Коли всі ваші друзі будуть зачаровані, ви зможете вернутись у горішній світ і робити своє діло.

— Ну, щодо діла, то в нас його не буде, коли наші друзі пропадуть, — сказав Лев. — Отож нас не дуже турбує, що станеться з нами.

Дороті попросила, щоб її впустили до палацу першою, але Тік-Так рішуче твердив, що він повинен зустрітися з небезпекою раніше за свою господиню. Страхопуд згодився з ним, і Король Номів відчинив двері для Механічного Чоловіка, і той, важко гупаючи, рушив назустріч своїй долі. А потім Його Величність вернувся на свій трон і почав пахкати люлькою так задоволено, що над головою в нього утворилася хмарка диму.

Трохи згодом він сказав:

— Шкода, що вас зосталося так мало. Дуже скоро моя розвага скінчиться, і тоді мені лишиться тільки милуватись новими оздобами.

— А мені здається, — озвалась Дороті, — що ви не такий чесний, як запевняєте.

— Чому ж це? — спитав Король.

— Бо ви намовили нас, що вгадати, в які прикраси обернуто людей з Еву, буде легко.

— А воно й є легко, — заперечив Владар, — для мастаків угадувати. Але, виходить, твої друзі не мастаки до цього.

— А що робить тепер Тік-Так? — стривожено спитала дівчинка.

— Нічого, — відповів Король, насупившись. — Він стоїть нерухомо посеред кімнати.

— А! Мабуть, у нього скінчилась накрутка, — сказала Дороті. — Я вранці забула його накрутити.

Скільки спроб він уже зробив?

— Усі, на скільки мав право, крім однієї, — відповів Король. — Може, ти ввійдеш і накрутиш його, а потім зостанешся там і сама почнеш угадувати?

— Гаразд, — погодилась Дороті.

— Адже тепер моя черга, — сказав Страхопуд.

— Невже ти хочеш піти й зоставити мене саму? — спитала дівчинка. — А крім того, якщо я піду зараз і накручу Тік-Така, він зможе зробити свою останню спробу.

— Ну, гаразд, — зітхнувши, поступився Страхопуд. — Біжи, маленька Дороті, і нехай тобі пощастить!

І ось Дороті, намагаючись не піддаватися страхам, пройшла дверима в пишні покої палацу. Тиша, що панувала там, спочатку пригнітила її, так що дівчинці аж дух перехопило, вона притисла руку до серця й дивилась на все довкола зачудованими очима.

Так, палац був прекрасний, але в кожному куточку чаїлись і чигали чари, а вона ще не звикла до чаклунства цих чарівних країн, такого несхожого на спокійний і розважливий побут її рідного краю.