Читать «Озма з країни Оз» онлайн - страница 38

Озма пішла попереду, рука в руку з Дороті вони минули кам’яну арку дверей і вступили в довгий прохід, освітлений вправленими в стіни самоцвітами, а за тими самоцвітами горіли світильники.

Ніхто їх не супроводив, не показував їм дороги, але все товариство само просувалося тим ходом, поки вийшло в круглу, з високим склепінням, розкішно прибрану печеру.

Посеред тієї зали стояв витесаний із суцільного каменя грубий трон, поспіль усипаний великими рубінами, діамантами й смарагдами. А на тому троні сидів Король Номів.

Цей могутній Владар Підземного Світу був маленький товстенький чоловічок у сіро-бурих шатах достоту під колір каменю, з якого був витесаний його трон. Кущуватий чуб і пишна борода мали той самий колір, обличчя теж. Корони на голові Король не мав, і єдиною оздобою на ньому був пояс із рясними самоцвітами, що оперізував його пухкий стан. Саме обличчя здавалося лагідним і добродушним, і коли Озма та Дороті стали перед ним з усіма своїми супутниками, що вишикувались за рангом позаду, його веселі очі звернулись на них.

— Та він же достоту як Дід Мороз — тільки колір не той! — шепнула Дороті до своєї сусідки, та Король Номів почув ці слова й голосно засміявся.

Червоні в нього щоки, й коли він засміється. Живіт його кругленький, немов драглі, трясеться,

— приємним голосом проказав віршика Владар. І всі вони побачили, що він, сміючись, трясеться, наче драглі.

Озмі й Дороті зразу полегшало на серці, коли вони побачили, що Король Номів такий веселун, а ще за хвильку він махнув правою рукою, й обидві дівчинки побачили біля себе по м’якому стільцю.

— Сідайте, любі мої, — сказав Король, — і розкажіть, чому ви прийшли так іздалеку побачитися зі мною. І що я можу зробити, щоб ви були щасливі?

Поки вони сідали, Король Номів узяв у руку люльку, витяг з кишені червону жарину, поклав її в чашечку люльки й почав пахкати хмарками диму, що завивались у кільця над його головою. Дороті подумала, що від цього маленький Владар став іще дужче скидатися на Діда Мороза, але Озма вже заговорила, і всі уважно прислухались до її слів.

— Ваша величносте, — сказала вона, — я Правителька країни Оз і прийшла просити вас, щоб ви відпустили добру Евську Королеву та її десятьох дітей, яких ви зачарували й тримаєте як бранців.

— Ні, ні, тут ви помиляєтеся, — відповів Король. — Вони не бранці мої, а раби, куплені в Евського Короля.

— Але ж це негоже, — сказала Озма.

— Згідно з Евськими законами Король не може вчинити негоже, — відказав Владар, проводжаючи поглядом димове кільце, щойно видмухнуте з рота. — А тому він мав цілковите право продати свою родину мені навзамін за довге життя.

— Так ви ж ошукали його, — втрутилася Дороті. — Бо Король країни Ев не мав довгого життя. Він стрибнув у море й утопився.

— А це не моя провина, — сказав Король Номів, схрестивши ноги й задоволено всміхаючись. — Я дав йому довге життя, як і слід було, але він сам його знищив.

— То яке ж це довге життя? — спитала Дороті.

— А ось уяви собі, моя люба, — відказав Король, — що я проміняв тобі гарну ляльку за твій кучерик, а ти, одержавши ляльку, взяла й розбила її на шматочки, знищила. Ти можеш сказати, що я не давав тобі гарної ляльки?