Читать «Озма з країни Оз» онлайн - страница 37

Залізний Дроворуб зразу побіг за своїм військом, гукаючи: «Стій!» — а коли вони зупинилися, спитав:

— Куди це ви?

— Я… я згадав, що забув свою щіточку для зубів, — відказав один з генералів, тремтячи зі страху. — От ми й вертаємось по неї.

— Як же ви пройдете? — здивувався Залізний Дроворуб. — Адже велетень з молотом повбиває вас!

— Ой! А я й забув про велетня, — сказав Генерал, побліднувши.

— Ви, здається, багато чого забули, — зауважив Залізний Дроворуб. — Сподіваюся, ви не забудете, що ви хоробрі люди.

— Нізащо! — вигукнув Генерал, ударивши себе в гаптовані золотом груди.

— Нізащо! — вигукнули всі інші офіцери, обурено б’ючи себе в груди.

— Щодо мене, — лагідно мовив рядовий, — то я мушу слухатися своїх командирів: як накажуть тікати, я тікаю, накажуть битися — б’юся.

— Слушно, — відказав Залізний Дроворуб. — А тепер вертайтеся всі до Озми й слухайтесь її наказів. Та якщо ви знов кинетесь тікати, я переконаю її, щоб вона розжалувала всіх двадцятьох шістьох до рядових, а рядового зробила вашим генералом.

Ця жахлива погроза так їх налякала, що вони зразу вернулися туди, де стояла поряд із Левом-Боягузом Озма.

Тоді Озма гучно закричала:

— Я велю, щоб Король Номів з’явився перед нами!

Відповіді не було — тільки метушливі Номи на стіні знову глузливо засміялись.

— Вам не слід ве-літи Ко-ролю Номів, — сказав Тік-Так, — бо ви не пра-вите ним, як своїм на-родом.

Тоді Озма покликала знову:

— Я вимагаю, щоб Король Номів з’явився перед нами.

Знову їй відповів тільки глузливий сміх, а примарні Номи й далі сновигали по кам’яній стіні.

— Спро-буй-те по-про-сити, — сказав Тік-Так Озмі. — Коли він не з’я-вив-ся на вашу ви-могу, то, може, вислу-хає ваше про-хання.

Озма гордо оглянулась навколо.

— Ви хочете, щоб ваша Правителька просила цього злого Короля Номів? — спитала вона. — Невже Озма з Озу принизиться перед цим створінням, що живе в підземному королівстві?

— Ні! — гучно закричали всі, а Страхопуд іще додав:

— Якщо він не з’явиться, ми відкопаємо його з його ж печери, мов лисицю, й покараємо за впертість. Але наша люба Правителька повинна завжди зберігати свою гідність, як я зберігаю свою.

— А я не боюсь попросити його, — озвалася Дороті. — Я ж тільки маленька дівчинка з Канзасу, а в нас удома стільки гідності, що ми не знаємо, куди її дівати. Я сама покличу Короля Номів.

— Поклич, — сказав Голодний Тигр. — А коли він зробить із тебе котлету, я залюбки з’їм тебе завтра на снідання.

Дороті ступила вперед і мовила:

— Будьте ласкаві, пане Королю Номів, вийдіть зустріньтеся з нами.

Номи знов засміялись, але з-під гори почувся негучний рик, і їх усіх наче вітром змело.

Потім у скелі відчинилися двері й чийсь голос сказав:

— Увійдіть!

— А це не пастка? — спитав Залізний Дроворуб.

— Дарма, — відказала Озма. — Ми прийшли сюди врятувати сердешну Евську Королеву та її десятьох дітей, і доведеться ризикувати ради цього.

— Ко-роль Номів чес-ний і доб-рий, — утрутився Тік-Так. — Може-те йому віри-ти, він не вчинить не по прав-ді.