Читать «Озма з країни Оз» онлайн - страница 39

— Не можу, — відповіла Дороті.

— А могла б ти, коли чесно, просити, щоб я вернув тобі кучерик тільки тому, що ти розбила ляльку?

— Не могла б, — знову відповіла Дороті.

— Певне що ні, — погодився Король. — Отож і я не віддам Королеви та її дітей тільки тому, що Король Еву знищив своє довге життя, стрибнувши в море. Вони належать мені, і я лишу їх собі.

— Але ж ви ставитесь до них жорстоко, — сказала Озма, дуже засмучена відмовою.

— Чому це? — спитав Король.

— Бо зробили їх рабами, — пояснила вона.

— Жорстокість, — відказав Владар, пускаючи з рота пасма диму й дивлячись, як вони пливуть у повітрі, — це річ, із якою я не можу миритись. Тому я, бачачи, що Королева та її діти тендітні й зніжені, не примусив їх тяжко працювати, як працюють раби, а обернув її на різні оздоби й розмістив по багатьох покоях мого палацу. І вони, замість надсаджуватись на роботі, лише прикрашають собою мій палац, тому я гадаю, що поставився до них дуже ласкаво.

— Але ж яка жахлива їхня доля! — поважно вигукнула Озма. — А Королівству Ев дуже потрібна королівська родина, бо ним нема кому правити.

Якщо ви їх відпустите на волю й вернете їм давню подобу, я дам вам за кожну прикрасу десять.

Король Номів споважнів.

— А як я не погоджуся? — спитав він.

— Тоді, — рішуче мовила Озма, — я зі своїми друзями й військом завоюю ваше Королівство й примушу вас виконати моє бажання.

Король Номів зареготав — сміявся, поки не почав задихатись; а задихався, поки не почав кашляти; а кашляв, поки його обличчя не стало з сіро-бурого яскраво-червоним. А потім утер очі хусточкою кольору скелі й знову споважнів.

— Ви й гарненька, і смілива, люба моя, — мовив він до Озми. — Але ви погано розумієте, за яке тяжке діло взялися. Ходімо зі мною на хвилинку.

Він підвівся, взяв Озму за руку й повів її до маленьких бічних дверей. Відчинив їх, і вони вийшли на балкон, з якого відкривався дивовижний краєвид Підземного Світу.

Під горою на багато миль тяглась велетенська печера, і, куди не глянь, яскраво горіли печі та ковальські горна, а Номи-Майстри кували коштовні метали або шліфували іскристі самоцвіти. В усіх стінах печери, скільки сягало Озмине око, тяглися рядами тисячі золотих і срібних дверей, врізаних у суцільний камінь.

Поки дівчинка з Озу зачудовано дивилась на це видовище, Король Номів пронизливо свиснув, і зразу всі золоті та срібні двері повідчинялися. З кожних дверей виступили щільні лави Номів-Вояків. Їх було так багато, що вони скоро заповнили все незміренне підземелля й змусили ретельних майстрів покинути роботу.

Хоча все це незліченне військо складалося з сіро-бурих номів, присадкуватих і товстих, вони мали на собі оздоблені самоцвітами блискучі панцери з полірованої криці. Над чолом кожен мав яскравий електричний світильник, а в руках вони мали гострі списи, мечі та бойові сокири з міцної бронзи.

Очевидно було, що вони добре вимуштрувані, бо стояли рівними шерегами, ряд за рядом, зброю тримали прямо й так, як треба, ніби чекаючи лиш наказу спрямувати її на ворогів.