Читать «Озма з країни Оз» онлайн - страница 34

Та ось вони почули негучне, глухе «гуп! — гуп! — гуп!», що відлунювало по всій долині й гучнішало з їх наближенням. Потім, повернувши за високу скелю, вони побачили перед собою велетенську постать, що здіймалась над стежкою на добрих тридцять стіп. То була постать велетня, зробленого з чавунних плит; він розставив ноги обабіч стежки і вимахував із-за правого плеча величезним залізним молотом, раз по раз гупаючи ним об землю. Цими лункими ударами й пояснювалось оте «гуп! — гуп! — гуп!», що вони чули, бо молот був куди більший за барило, і там, де він ударяв по стежці між кам’яними узбіччями двох гір, він заповнював увесь простір, по якому мали пройти наші мандрівники.

Звичайно, вони зразу спинились на безпечній відстані від жахливого залізного молота. Чарівний Килим не міг їм тут допомогти, бо він міг захистити тільки від будь-яких небезпек зісподу, з-під ніг, але не від тих небезпек, що з’являлися згори, з повітря.

— Ой! — Лев-Боягуз аж здригнувся. — Мене жахливо нервує цей молот, що гупає так близько від моєї голови. Один удар розплескав би мене на килимок до дверей.

— Цей за-ліз-ний ве-ле-тень слав-ний хлоп-чина, — озвався Тік-Так. — Пра-цює, як го-дин-ник.

Його зро-била для Ко-ро-ля Номів фір-ма «Коваль, Бля-хар і Ком-панія», так само як і мене, і його обо-в’я-зок не про-пус-кати людей до під-земного пала-цу. Хіба це не ше-девр?

— А може він думати й говорити, як ти? — спитала Озма, зачудовано дивлячись на велетня.

— Ні, — відповів Механічний Чоловік. — Його зроб-лено, тіль-ки щоб ге-пати по доро-зі, і в ньому нема ду-маль-ного чи гово-риль-ного ме-ха-нізму. Але гупає він, по-мо-є-му, дуже доб-ре.

— Аж занадто добре, — зауважив Страхопуд. — Він не пускає нас далі. І нема способу зупинити його механізм?

— Це може зро-бити тільки Ном-ський Ко-роль, бо він має клю-ча, — відповів Тік-Так.

— Тоді що ж нам робити? — занепокоєно спитала Дороті.

— Дайте мені п’ять хвилин, я подумаю, — сказав Страхопуд. Відійшовши назад, він звів намальоване обличчя до скель і почав думати.

Тим часом велетень так само здіймав свій молот угору й гатив по стежці страхітливими ударами, що відлунювали в горах, як вибухи гармати. Та щоразу, коли молот піднімався, наставала мить, коли дорога під страховищем лишалась вільною, і, мабуть, Страхопуд помітив це, бо, вернувшись до всіх він сказав:

— Зрештою, справа дуже проста. Нам треба тільки по одному пробігати на той бік під молотом, коли він підіймається.

— І пробігати дуже швидко, щоб не потрапити під удар, — зауважив Залізний Дроворуб, похитавши головою. — Але, здається, іншої ради нема. Хто спробує перший?

Якусь хвильку всі нерішуче перезиралися. Потім Лев-Боягуз, що тремтів, як осиковий листок, сказав:

— Я в загоні йшов попереду — я маю й тут іти перший. Але я страшенно боюся цього величезного молота!

— А що буде зі мною? — спитала Озма. — Ти, може, й пробіжиш під молотом, але колісницю він напевне розтрощить.