Читать «Озма з країни Оз» онлайн - страница 22

Дороті так обурилася, що якусь хвилину не могла знайти слів для відповіді. Та вона встала зі стільця й хотіла вже вийти, коли Принцеса, що вивчала очима обличчя дівчинки, зупинила її, сказавши вже лагідніше:

— Підійди ближче.

Дороті послухалась без ніякого страху і зупинилась перед Принцесою, а Нуднуватта все вивчала її обличчя уважно й ретельно.

— А ти досить приваблива, — нарешті сказала вона. — Не те шо вродлива, розумієш, але в тебе свій стиль привабливості, такий, якого нема в жодної з моїх тридцяти голів. Тому я хочу взяти собі твою голову, а тобі віддати за неї номер двадцять шість.

— Нічого не вийде! — вигукнула Дороті.

— Марна річ відмовлятись, — провадила Принцеса, — бо твоя голова потрібна мені для колекції, а в країні Ев моя воля — закон. Я ніколи не дорожила номером двадцять шостим, і ти побачиш, що та голова вже трохи приношена. Крім того, для всякої практичної потреби вона годиться так самісінько, як і та, котру ти оце носиш.

— Я нічого не знаю про ваш номер двадцять шостий і не хочу знати, — рішуче сказала Дороті. — Я не звикла брати всякі покидьки і волію мати свою власну голову.

— Ти відмовляєшся? — вигукнула Принцеса насупившись.

— Авжеж відмовляюсь, — відказала Дороті.

— Ну, тоді, — сказала Нуднуватта, — я посаджу тебе до в’язниці, поки ти не надумаєш скоритися мені. Нандо, — вона обернулась до служниці, — поклич моє військо.

Нанда подзвонила у срібний дзвіночок, і зразу до кімнати ввійшов високий, товстий Полковник у яскраво-червоному мундирі, а за ним десятеро худих вояків. Вояки були сумні й збентежені і відсалютували Принцесі вкрай невесело.

— Заберіть це дівчисько до Північної вежі й замкніть її там! — вигукнула Принцеса, показуючи на Дороті.

— Слухаюсь! — відповів товстий червоний Полковник і схопив Дороті за руку. Але в ту саму хвилину Тік-Так підняв своє відерце й так торохнув ним Полковника по голові, що здоровило-офіцер раптом сів на підлогу, аж гупнуло, і закліпав очима приголомшено й здивовано.

— Рятуйте! — закричав він, і худі вояки підбігли рятувати свого командира.

Кілька хвилин тривала велика колотнеча, і Тік-Так повалив сімох вояків, що розсипались по килиму в усі боки, та враз його механізм зупинився, і він застиг нерухомо з піднятим для нового удару відерцем.

— Дійо-ва пру-жина розкру-тилась! — гукнув він Дороті. — Накру-тіть мене мер-щій!

Вона спробувала зробити це, але здоровило-Полковник уже підвівся; він міцно схопив дівчинку, і вона не змогла вирватись.

— Кепсько, — мовив Механічний Чоловік. — Я мав би ру-хатись іще при-най-мні шість годин, але, мабуть, довга до-ро-га та бійка з Коле-сунами вичерпали мене швидше, ніж зви-чайно.

— Що ж, нічого не вдієш, — зітхнула Дороті.

— То поміняєшся зі мною головами? — спитала Принцеса.

— Нізащо! — вигукнула Дороті.

— Тоді до в’язниці її! — наказала Нуднуватта своїм воякам, і вони повели Дороті до високої вежі в північному кінці палацу й посадили її там, замкнувши на міцний замок.

Потім вояки спробували підняти Тік-Така, але той виявився таким важким, що вони не змогли й ворухнути його. І покинули стояти посеред кімнати.