Читать «Озма з країни Оз» онлайн - страница 23

— Люди думатимуть, що в мене нова статуя, — сказала Нуднуватта, — і він нітрохи не заважатиме, тільки хай Нанда його начищає.

— А що зробимо з Куркою? — спитав Полковник, який щойно побачив Біліну в кошику для рукоділля.

— Віднесіть у курник, — відповіла Принцеса. — Колись скажу, щоб засмажили мені на сніданок.

— Вона, мабуть, дуже тверда, ваша високосте, — з сумнівом сказала Нанда.

— Це підлий наклеп! — вигукнула Біліна, відчайдушно вириваючись із Полковникових рук. — Але та порода курей, із якої я походжу, кажуть, отруйна для Принцес.

— Ну, тоді, — виправилась Нуднуватта, — не треба смажити курки, хай несе яйця. А коли не виконуватиме свого обов’язку, я накажу втопити її в кориті, з якого поять коней.

ОЗМА З ОЗУ ПРИХОДИТЬ НА ПОРЯТУНОК

Нанда принесла Дороті хліба й води на вечерю, і дівчинка проспала ніч на твердій кам’яній лаві з єдиною подушкою, застеленій шовковим укривальцем.

Уранці вона вихилилась із вікна своєї в’язниці, щоб роздивитися, чи не можна якось утекти.

Кімната була не дуже високо, як порівнювати з нашими сучасними хмарочосами, але досить високо над деревами й селянськими садибами, що видно було весь край довкола.

На сході виднів ліс, за ним піщаний берег і океан. Над водою навіть темніла якась цятка, про яку Дороті подумала, що то, мабуть, куряча клітка, в якій вона прибула до цієї дивної країни.

Потім вона подивилась на північ і побачила глибоку, але вузьку долину між двома скелястими горами, а третя гора замикала долину в далекому кінці.

На заході родюча країна Ев раптом кінчалася недалеко від палацу, й дівчинка побачила піщану пустелю, що тяглася, скільки сягало око. «Це ж і є та пустеля, — подумала вона, — що тільки й відмежовує її від чудесної країни Оз», а потім сумно згадала, як їй казали, ніби ніхто, крім неї, ще не зміг перетнути тієї небезпечної пустелі. Колись смерч переніс її через ту пустелю, а чарівні срібні черевички вернули назад. Та тепер їй не могли допомогти ні смерч, ні срібні черевички, і становище її було невеселе. Бо вона стала бранкою сердитої Принцеси, яка наполягала, щоб вона поміняла свою голову на іншу, до якої вона не звикла і яка могла зовсім не сподобатися їй.

Так, Дороті, видно, не могла чекати допомоги від своїх давніх друзів із країни Оз. Вона в задумі дивилася крізь вузьке віконце. У пустелі не ворушилося ніщо живе.

Ні, стривай! Щось там таки ворушилося — щось таке, чого її очі зразу не помітили. Воно скидалося то на хмарку, то на срібну цяточку, то на клубок райдужних барв, що швидко котився до неї. «І що воно таке?» — задумалась Дороті.

Поступово, але досить швидко те видиво наблизилось уже так, що можна було його розглядіти.

По пустелі розкочувався широкий зелений килим, а по тому килиму рухався такий дивний гурт, що дівчинка з подиву широко розплющила очі.

Попереду їхала розкішна золота колісниця, яку тягли великий Лев і здоровезний Тигр, що бігли плече в плече, ніби гарно дібрана пара породистих коней. А в колісниці стояла вродлива дівчина в шатах зі срібного серпанку, а на її ніжній голівці сяяла корона з діамантів. В одній руці вона тримала атласні стрічки, що ними, як віжками, правила своїм дивовижним запрягом, а в другій — жезл зі слонової кості, що розділявся на кінці на двоє ріжків, і на кінцях тих ріжків блищали викладені з діамантів літери «О» і «З».