Читать «Нові пригоди Солом’яника та Бляшаного Лісоруба» онлайн - страница 6
Ліман Френк Баум
— Я подумаю, — відповіла Момбі. — А тепер негайно ходімо додому, бо вже сутеніє. Допоможи страхопудові йти.
— Я сам! — відмахнувся Джек. — Я вмію ходити не гірше за вас. Ви що, не бачите, що в мене є ноги, і згинаються вони просто чудово.
— Що? — здивувалася баба Момбі й питально подивилася на Чіпа.
— Так-так, — гордо підтвердив хлопець. — Це я їх зробив.
Коли вони зайшли на подвір’я, стара Момбі завела Гарбузову Голову до коров’ячої стайні, виділила вільну загороду й там його зачинила.
— Спочатку я візьмуся за тебе, — сказала вона, повертаючись до Чіпа.
Від цих слів хлопцеві стало ніяково. Бо вже хто-хто, а він чудово знав мстиву вдачу лихої Момбі, що завжди була швидка на розправу.
Вони пішли до хати — кругленької хижки з округлим дахом. Майже всі селянські хати в Країні Оз виглядали саме так.
Момбі сказала Чіпові запалити каганець, а сама тим часом поставила кошика на мисник і почепила свою накидку на вішачок. Переляканому хлопцеві не треба було повторювати двічі, і він хутенько запалив вогонь.
Коли в хаті стало видно, баба Момбі загадала Чіпові розкласти вогнище, а сама тим часом сіла за вечерю.
Чіп розпалив, і коли полум’я з веселим тріскотом уже вистрибувало по дровах, він наважився підійти до старої попросити й собі трохи сиру та хліба.
Та Момбі й вухом не повела.
— Я хочу їсти! — не вгавав сердитий Чіп.
— Потерпи трохи, я тебе нагодую, — відповіла Момбі і якось недобре зиркнула на хлопця.
Чіпові не сподобалася така відповідь, що скидалася на погрозу. І тут він згадав про горіхи, які мав у кишенях. Поки він колов їх і вибирав ядерця, баба Момбі скінчила вечерю, підвелася з-за столу, обтрусила крихти з фартуха, а тоді взяла невеличкий чорний казанок і почепила його над вогнем.
Потім відміряла порівну молока й оцту і влила їх у казанок. Тоді видобула кілька торбинок із травами й порошками та давай підсипати з них у казанок. Час від часу вона брала каганець у руки, присвічувала собі й читала рецепт свого зілля, написаний на жовтому папірці.
Чіп дивився на неї, і йому ставало все страшніше.
— Це для кого? — запитав він.
— Для тебе, — коротко відповіла Момбі.
Чіп аж підскочив на своєму ослінчику, а потім кілька хвилин, як зачарований, не міг відвести погляду від казанка, що саме почав закипати. Аж тоді він перевів погляд на жорстоке, зморшкувате обличчя чаклунки, і йому страх як захотілося покинути цю напівтемну кухню, де навіть тінь від каганця наганяє на тебе жах, і дременути світ за очі.
На цілу годину запала лиховісна тиша, тільки сердито булькав казанок і потріскували дрова у вогнищі.
Нарешті Чіп зібрався з духом і заговорив.
— То я маю випити це зілля? — запитав він, киваючи в бік казанка.
— Так, — відрубала Момбі.
— І що тоді буде? — не вгавав Чіп.
— Якщо я нічого не наплутала, — сказала бабище, — ти перетворишся на мармурову статую.
Чіп аж застогнав.
— Але я не хочу бути мармуровою статуєю! — скрикнув він, утираючи рукавом чоло, на якому виступив піт.
— Ти не хочеш, а я хочу, і на цьому квит! — відрізала стара, змірявши хлопця лютим поглядом.