Читать «Нові пригоди Солом’яника та Бляшаного Лісоруба» онлайн - страница 8

Джек стояв посеред загороди, і при місячному світлі Чіп побачив, що усмішка його така сама весела, як і перше.

— Гайда! — гукнув його хлопець і махнув рукою.

— Куди? — запитав Джек — Гарбузова Голова.

— Скажу тобі, щойно сам знатиму, — запевнив його Чіп, нездатний стримати усмішку на вигляд гарбузової мармизи. — А поки що просто ходімо.

— Чудово, — промовив Джек, незґрабно переставляючи ноги, і вийшов зі стайні, весь осяяний місячним світлом.

Чіп повернув у бік дороги, і страхопуд пішов слідом. Джек ішов якось дивно, весь час накульгуючи, а одне його коліно деколи згиналося не вперед, а назад, і тоді він мало не падав. Утім, дуже скоро страхопуд і сам помітив свою ваду, тож ступав уже обережніше і мав із ногою менше клопоту.

Чіп не спиняючись простував стежкою, а Джек поспішав за ним. Може, вони йшли не так швидко, як би того хотілося Чіпові, зате не гаяли часу на зупинки, і коли зайшов місяць, а над вершинами гір з’явилися перші сонячні промені, від хатинки старої Момбі їх відділяла така відстань, що хлопець вже нітрохи не боявся погоні.

Та й він уже стільки разів звертав на бічні стежки, що якби комусь і спало на думку погнатися за втікачами, ніхто не відгадав би, куди вони пішли й де їх шукати.

Радий-радісінький, що він уникнув перетворення на мармурову статую, принаймні поки що, Чіп нарешті оголосив зупинку й сів на придорожній камінь.

— Давай поснідаємо, — запропонував він.

Джек — Гарбузова Голова здивовано зиркнув на Чіпа, але від трапези відмовився.

— Мені здається, що я зовсім не схожий на вас, — сказав страхопуд.

— Це я й так знаю, — промовив Чіп. — То ж я тебе зробив.

— Та ну! Ти?! — здивувався страхопуд.

— А хто ж іще. І вирізав, і склав докупи. Вирізав очі, носа, вуха, рот, — гордо промовив Чіп. — І одягнув тебе теж я.

Джек пильно себе оглянув.

— Просто диво, що це тобі так вдалося, — зауважив він.

— Нічого особливого, — скромно відповів Чіп, бо він уже починав помічати всі вади свого страхопуда. — Якби я знав, що нам доведеться мандрувати разом, то зробив би тебе трохи кращим.

— Це ж як виходить, — озвався Гарбузова Голова тоном, що мав би означати здивування, — що ти — мій творець, мій опікун і мій батько!

— Або твій винахідник, — промовив Чіп і розсміявся. — Так, синку, я теж так думаю!

— Отже, я маю в усьому тебе слухатися, — вів далі страхопуд, — а ти маєш допомагати мені.

— Еге ж, саме так, — погодився Чіп, підводячись із каменя. — Тож ходімо звідси, поки ще не пізно.

— А куди ми йдемо? — запитав Джек, коли вони знову рушили стежкою.

— Ну, я достеменно не знаю, — зізнався хлопець, — але мені здається, що ми йдемо на Південь, тож рано чи пізно потрапимо до Смарагдового міста.

— А що це за місто таке? — зацікавився Джек.

— О, це столиця всієї Країни Оз, а ще — найбільше місто Країни Оз. Сам я в ньому ще не бував, але чув від інших, як воно виникло. Його збудував могутній і дивовижний чарівник на ім’я Оз, а ще там геть усе зелене — точнісінько так само, як у Країні бороданів усе фіалкове.

— То, значить, тут усе фіалкове? — здивувався Джек.