Читать «Тайники розкриваються вночі» онлайн - страница 41

— Що?!

— Не хвилюйтесь, — заспокоїв Валентин. — Я перевіряв, чи не гайнув він десь. Але весь час його телефон був зайнятий…

— А якби взяв трубку?

— Назвав би інше прізвище. Хай думає, що помилився номером… Звичайно, потурбувати їхню величність я дозволив би собі тільки один раз.

— Ну, що ж… — осміхнувся лейтенант. — Але… — Обличчя його набрало лукавого виразу, він уявив собі, що на хід Чернявського постачальник міг відповісти своїм контрходом, — якщо він навмисне зняв трубку, щоб обдурити нас, а сам десь поїхав?

— Ну, — обурився Чериявський. — Такого він не міг зробити! Адже не здогадується, що за ним стежать… Втім, можна перевірити. — Він підійшов до телефону. — Дозволяєте?

Юрій кивнув.

Чернявський набрав номер, і за кілька секунд його обличчя розпливлося в усмішці. Почекав трохи, не зводячи з Юрія задоволеного погляду, і поклав трубку.

— Дома, голубчик. Знаєте, він починає мені подобатися, цей довгов'язий бродяга. Все ж таки щось порядне у ньому є. Не швендяє по Москві, не бігає за дівчатами.

Юрій тільки зітхнув: «Йому не до дівчат».

— А може, він вірний чоловік? Така риса теж ознака моральної порядності, навіть у злочинця.

— Звичайно, звичайно, — іронічно промовив Юрій. Він-бо вже знав — щоправда, не із свого практичного досвіду, а з розповідей оперативників, — які моральні устої в таких ділків, але зараз не хотів про це говорити.

— Я, либонь, просто звикаю до нього. У вас такого не буває? Хіба не звикаєте до людей, за якими стежите довгий час, вивчаєте їх?.. І коли справа закінчується, починаєте нудьгувати за ними, ніби вам когось не вистачає? Так би мовити, психологічний момент…

— Не знаю, — знизав плечима лейтенант. — Я працюю недавно…

Зранку Гармаш поїхав з'ясовувати, хто в Союзпостачі розподіляє устаткування. Довідався, що згоду, потрібну Штромові, може дати завідуючий або один з трьох інженерів відділу. Юрій записав прізвище, ім'я й по батькові кожного з них. Завідуючий — старий заслужений працівник. Штром, очевидно, не наважиться поткнутися до нього. Залишалися інженери: дві жінки й чоловік. Одна — літня, багатодітна, друга— молода, розлучена.

Валентин тим часом беріг ранковий сон Марка Аврелійовича, потім супроводив його до кав'ярні і приїхав слідом за ним до Союзпостачу десь о дванадцятій. Юрій, добувши потрібні відомості, вже крутився біля центрального під'їзду величного будинку, клянучи Штрома, через якого він досі не мав і ріски в роті.

Штром з'явився в Союзпостач буквально на кілька хвилин. З жовтим шкіряним портфелем в руках пробіг по довгих коридорах, сунувся до кількох кабінетів, до канцелярії.

Валентин ледве встигав фотографувати мандри рудого постачальника.

Потім Штром сів у таксі й повернувся до готелю.

Лейтенант розумів, що в Союзпостачі Штромові потрібно було тільки подати офіційне клопотання про дозвіл забрати вибраковані верстати. Все, що найбільше цікавить міліцію, станеться, очевидно, не в установі, а десь на приватній квартирі, серед вулиці або в готелі.