Читать «Тайники розкриваються вночі» онлайн - страница 39

Юрій, який на оперативній «Победе» випередив таксі Штрома вже неподалік аеропорту, домовився з начальником вокзалу, що дружинника візьмуть цим же рейсом.

До вильоту залишилося небагато.

— Не потрапляйте йому на очі, — ще раз попередив Чернявського Юрій. — У готелі зніміть номер через дві-три кімнати. Коли будуть труднощі, подзвоніть по тому телефону, що я вам дав. Я попереджу товаришів… Зараз поїдете до літака, поки ще не повезли пасажирів…

Закінчилася посадка в реактивний лайнер, і він заревів, вирулюючи на зльотну смугу. Ось він побіг по ній і легко відірвався від землі. Юрій і Надія проводжали літак поглядом, поки він не перетворився на білу цятку і розтанув у голубому небі…

Лейтенант і дружинниця повертались до Києва. Вони мовчки сиділи поруч у машині, яка швидко намотувала кілометри.

Надія намагалася не показувати, що її цікавить загадковий сусід — оперативний уповноважений міліції, людина, на її думку, незвичайної професії, герой невидимого фронту. Вона дивилась на довгу масну стрічку шосе, що прорізувала густий ліс, на автобуси, яких випереджали, і на зустрічні машини, що розминалися з ними, коротко й сухо хльоскаючи завихреним повітряним потоком, але краєм ока вона все одно бачила Юрія, його строге обличчя, задумливі тернові очі, затінені по-дівочому довгими стрілчастими віями.

Він подобався їй, викликав повагу і водночас невиразне невдоволення. Зовні був дуже простий, звичайний, більше схожий на рядового службовця, ніж на таємничого Шерлока Холмса. А цей його простенький стандартний костюм, уже витертий на рукавах та кишенях!..

Міцна білокоса дівчина з круглими, як у ляльки, цікавими очима, Надія була закохана в пригоди й романтичні несподіванки. Сьогодні вона чекала гонитви, пострілів, а все відбулося нудно й нецікаво: ходили, стояли, супроводили якогось рудого телепня до аеродрому і тепер повертаються додому, до лекцій, підручників і набридлих лабораторних занять.

А лейтенант, знайомство з яким так схвилювало її, тихо сидить у кутку машини і, здається, збирається задрімати.

Ні, не таким малювала уява дівчини оперативного уповноваженого, який викриває підпільних мільйонерів, розвідника схованих злочинцями золотих і діамантових тайників…

Немов відчувши, чим терзається дівчина, Юрій відірвався од своїх думок і доброзичливо всміхнувся:

— Не втомились, Надю?

— Ні, — пожвавішала дівчина. — Треба ще кудись їхати?

— Не треба, — похитав головою Юрій. — Принаймні сьогодні.

— Ви тепер у Москві будете його ловити? — по-змовницькому прошепотіла вона.

— Ми не будемо його ловити, — знову всміхнувся Юрій. — Ми тільки зафіксуємо, що він робитиме. Завтра або післязавтра він повернеться додому.

— А коли підтвердиться те, що ви думаєте про нього?

— Однаково. Наше діло не ловити, а встановити факти.

— І все? — розчаровано протягла дівчина.

— Поки що все.

Ні, й справді набагато цікавіше патрулювати вночі на вулиці і щомиті бути готовою до всіляких несподіванок, ніж підглядати, стежити не знати за ким і нащо.

Надя знову поглянула вперед, крізь вітрове скло машини. Вдалині уже зорів Київ, виблискуючи під сонцем, як жар.