Читать «Тайники розкриваються вночі» онлайн - страница 43

Штром теж підвівся і, посміхаючись, повів свою жертву в танок.

Тепер, можливо, під впливом музики, Юрій гостріше, ніж кілька хвилин тому, жалів молоденьку, безтурботну й слабку жінку, яка здалася йому схожою на пустотливу синичку, що випадково залетіла в ресторан і пострибала до багатого столу поласувати крихтами, не здогадуючись, що її можуть спіймати.

В якусь мить подумалося і про те, що Віра могла б принести світлу радість хорошому чоловікові. І знайти й своє щастя. В душі Юрія забриніла чоловіча образа на цю милолицю жінку, що піддалася такому негідникові, як рудий прищуватий спокусник Штром.

Ну, а постачальника він зараз ненавидів, як нікого. Адже досі ворогував із підлістю, нечесністю, злочинством, так би мовити, одягненими в загальні слова. А це вперше здибався з живим махінатором, який на його очах веде до загибелі молоду людину, одну з багатьох жертв його жадоби грошей.

Під легку музику, яка викликала в нього не піднесення, а щем у серці, він подумав про те, яка все ж таки тяжка в нього професія навіть порівняно з іншими працівниками міліції.

Оперативник кримінального розшуку, дільничний уповноважений, кожний міліціонер, коли бачать небезпеку для людини, мусять втрутитися. Як часто працівники міліції запобігають крадіжці, пограбуванню, ціною свого життя витягають людину з біди, затримують руку вбивці.

А от співробітники відділу боротьби з розкраданням соціалістичної власності не можуть цього зробити. Адже не підеш, скажімо, до крадіїв, ділків, валютників, підпільних мільйонерів і не скажеш їм: «Слухайте, ми здогадуємося, що ви злочинці. Ми ще, правда, не маємо всіх доказів, але облиште свої темні справи». І тоді злочинці волатимуть, що їх образили, доказів-бо не вистачає. А коли й знайдуться такі, що, злякавшись, облишать красти, то все одно вони не повернуть народові награбованого.

Музиканти немовби хотіли вкрай розчулити Гармаша. Зворушливі мелодії терзали серце юнака. Звуки музики то робили його сильним і сміливим, то миттєво — ніжним, ліричним, ослабленим.

Віра із Штромом повернулися до столика. Жінка, немов піддаючись якомусь внутрішньому навіянню, поглянула в бік Юрія. Він побачив, що тепер, у світлі матових плафонів, очі в неї не прозорі, а наче темно-сині.

На мить уявив собі її нелегке майбутнє, немов пройшов разом з нею через слідство, суд. Наче побачив ці сині очі через колючу дротяну загорожу виправно-трудової колонії. А в неї ж тільки починається життя! Як би він хотів урятувати її, перешкодити злочинцеві затягти у свої тенета!

Раптом Юрій побачив, як незнайомий юнак підійшов до столика Штрома. Звідусіль на нього звертали увагу. Він уклонився. Щось сказав. Штром кивнув головою і блаженно відкинувся на спинку крісла. «Йому навіть подобається, що його гарненьку даму запрошують до танку…» Ні, Штром не такий простий! Ось він знову випростався в кріслі й пильно дивиться на Віру та її партнера. З уст збігла сита посмішка. Тепер він схожий на хижака перед стрибком…