Читать «Тайники розкриваються вночі» онлайн - страница 27

— Нас не турбуйте. Самі покличемо.

Хоч Дроздов іще не все вилив, що зібралося в нього на душі, але настрій потроху кращав. Та незабаром вино вдарило в голову, почуття незаслуженої образи й кривди, якої зазнав від начальника, знову охопило його, і майор повернувся до старої теми.

— Цей хлопчисько повчає мене, а Вовченко слухає, розвісивши вуха. Невинне дівчатко. Демократ! Кінець кінцем, коли Дроздов у тебе погано працює, то де ж ти раніше був? Дроздов у відділі не рік і не два. Точнісінько, як у дешевих романах: прийшов молодий герой і зробив переворот. А хто раніше хвалив Дроздова, що стільки справ розкрив? Я йому весь відділ тяг!..

— Ну, не ти один, — досить мирно зауважив Ланенко. — І Вовченко з тебе завжди стружку знімав.

— Після того, як він тебе, Іване Васильовичу, випхав за ворота, ти, здається, збираєшся закохатися в нього, — глузливо кинув майор.

— Я вже й у дівчат не закохуюсь, — засміявся Ланенко, — а тим більше в колишніх начальників. Але, як говорили стародавні римляни: «Друг другом, а істина дорожча».

— Як ти пішов, все на мене посипалося. Так і досі. Тут горять строки по інших справах, а мені ще й «Оріон» підкидають. І все Дроздов розплутуй…

— Ну, там, певно, якісь дрібниці… — недбало зауважив Ланенко, і майор, захоплений своїми переживаннями, не помітив, як обличчя приятеля витяглося, і в спокійних досі очах заметушилися вогники.

— Спочатку були дрібниці. Прохідна. Іграшки. А тепер є серйозний сигнал. Щоправда, анонімний!

— Уже почав перевіряти?

— Руки не доходили. Думав узятися. А сьогодні Вовченко рубонув: «Справу по фабриці повністю передаю лейтенантові Гармашу». — Майор так кумедно передражнив підполковника, що іншим разом Ланенко засміявся б. Але зараз було не до сміху.

— Це хто такий? — тихо спитав.

— Оцей же юний критикан. Пасія Вовченка. Півтори п'ятниці як інженер. Побачимо, як йому хімія допоможе!

А-а, — протяг Ланенко і підлив майорові вина. Вип’ємо, Вікторе Федоровичу, за стару дружбу, за твої успіхи. Не журись. Спіткнеться хлопчик, Дроздову знову в ніжки вклоняться: виручай, Вікторе Федоровичу.

— А поки що на Дроздова всі кози стрибають…

— Ну, годі про це. Краще вип'ємо. Офіціантка! — гукнув Ланенко на всю веранду.

Колишні товариші по службі вийшли з ресторану, коли веранду почали заповнювати вечірні відвідувачі.

У Дроздова настрій явно поліпшився — палючий погонь образи наче й не пік уже. Майор виговорився, вискаржився, і з душі його впав камінь. Ланенко, здається, теж був задоволений цією зустріччю.

Він провів майора до самого дому, довго тис руку і запрошував заходити в гості, посидіти, погомоніти, згадати спільну роботу, випити по чарці…

«Розкрадачі» з «Оріона»

Тепер Юрій Гармаш мав самостійно розмовляти з робітниками фабрики. Готуючись до цієї зустрічі, він спочатку, як і Дроздов, поставив на стіл гнучкого Буратіно, поклав барвистий м'ячик. Відступив на крок, оглянув стіл: «речові докази» весело вигравали яскравими барвами.

Юрій повернувся до столу і, підкоряючись несподіваному пориву, одним помахом руки змів іграшки в шухляду стола. Кінчик гострого носа Буратіно вистромився крізь щілину шухляди, немов лялька цікавилась, як проведе свій перший допит молодий оперативник.