Читать «Тайники розкриваються вночі» онлайн - страница 24

Вовченко був задоволений сьогоднішньою розмовою. Перед його очима ще ніби стояв спочатку іронічний і байдужий, потім знічений і знесамовитілий Жуков.

Здається, він не помилився, шукаючи ахіллесову п'яту цього старого валютника. Але завтра доведеться передати справу слідчому прокуратури. Розповісти йому про свої сумніви, здогади, підозри? Ні. Адже поки що в нього нічого конкретного нема. Слідчий тільки впиже плечима. Або й зіпсує його задум. Ні, не буде він нікого стороннього вплутувати, поки не розбереться сам.

Розмова в ресторані

Того ж дня, коли відбулася нарада у відділі, Дроздов мовчки передав Юрієві папку із написом «Справа групи розкрадачів з фабрики «Оріон». Єдиною поступкою, яку майор зробив, було те, що він демонстративно викреслив з назви слово «група».

Після цього Дроздов поїхав у райвідділ. Він забіг в управління на кілька хвилин перед самим кінцем робочого дня такий же похмурий, як і вранці, і, не попрощавшись ні з ким, пішов додому.

Неподалік від управління його гукнули:

— Вікторе Федоровичу! Скільки років!..

Дроздов підозріло вглядався у невисокого огрядного чоловіка.

— А-а, Іване Васильовичу! — спершу похмуро промовив, потім радо простягнув руку. Адже колишній працівпик відділу, майор у відставці Ланенко був тією єдиною людиною, крім дружини, якій Дроздов міг звіритися і яка могла його зрозуміти. І майор зрадів цій несподіваній зустрічі.

— Прогулюєшся, пенсіонере, — напівспівчутливо, а чи то заздро промовив він.

— Не дуже нагуляєшся! Ціле життя віддав міліції, а тепер… ет!..

Дроздов мимоволі зітхнув. Скільки він сам переживав, коли в Ланенка сталася неприємність. Вихованець старої школи, яка вчила, що вже сама підозра є частковим доказом провини, Ланенко так і не зрозумів змін, які відбулися в країні. В глибині душі вважав, що всі ті розмови про законність, про права особи, про так звану презумпцію невинності лише про людське око, для широких мас; а міліція є міліцією, і її діло підозрювати, арештовувати, викорінювати. А оскільки і невинний, і злочинець однаково не хочуть признаватися, і часом важко розібратися, хто ж таки винний, а хто — ні, майор Ланенко вважав за доцільніше замкнути за грати зайвого, ніж помилково випустити з рук винуватого. Тим більше, що коли Ланенко зацікавлювався людиною, то чи є вона на всі сто процентів невинною?!

Свого часу, поглядаючи з вікна кабінету на зелену вулицю, він любив стежити за перехожими й міркувати, що то за люди. Ось поспішає гарненька жіночка з дитиною на руках. Але ж вона, мабуть, свариться на кухні з сусідами, ображає їх і може відповідати за дрібне хуліганство. Або — де придбала цей чудовий шерстяний костюмчик для дитини? У крамниці таких не дістанеш. Отже, купувала в спекулянтки… А он солідний громадянин у сірому макінтоші поважно сідає в персональну «Победу». Певно, має дачу і цілком ймовірно — шифер на неї дістав «лівими» шляхами. А те, що їздить на дачу на державній машині, не купує бензину, — це абсолютно точно…

З рук майора, як він сам вважав, ніхто не міг вислизнути. Його знали і, здається, боялися, і цим він щиро пишався… Недарма подейкували, що в нього «рентгенівський» зір. Майор любив говорити, що правопорушники відчувають його погляд навіть крізь шибки, і частенько декотрі з перехожих, яких він пильно розглядав зі свого кабінету, раптом уповільнюють ходу й злякано позирають на сіро-жовтий будинок управління.