Читать «Тайники розкриваються вночі» онлайн - страница 137
Володимир Кашин
Юрій відчув, як дужа сила потягла його вперед. Будинки миготіли обіч, миттю відлітали назад.
Глянув на спідометр. Стрілка підходила до цифри «100».
До болю в очах лейтенант зглядався в машини, що їх, сигналячи, випереджав таксомотор. Бежевої «Волги» ніде не було.
Цього разу Божко не поїхав через перехрестя, на якому його вранці перевіряли, і Юрій, минувши довгу вулицю Саксаганського, подумав, що прогавив інженера. З почуттям невимовної гіркоти признався:
— Як у воду впав.
З цим тяжким почуттям він усе-таки поклав собі поїхати на Лук'янівку до крамниці.
На майдані Перемоги, біля «Аерофлоту», коли таксі стояло в шерензі машин перед закритим світлофором, лейтенант не помітив, як звідкілясь під'їхала й стала майже поряд ще одна машина. Тільки несподівано відчув на собі пильний погляд і повернув голову.
За кермом бежевої «Волги» з кам'яним обличчям, уже дивлячись поперед себе, сидів Божко.
Гармаш мало не зойкнув.
Світлофор відкрив зелене око, і машини посунули Брест-Литовським проспектом.
Кілька секунд таксі і бежева «Волга» йшли радіатор у радіатор.
— Гальмуй, — зашепотів Юрій. — Він! Дай проїхати вперед.
Водій умить зменшив газ. Бежева «Волга» виповзла вперед, спочатку тільки на одне колесо, потім наполовину, та ось Божко швидко став віддалятися.
— Давай! — скомандував лейтенант. Таксистом, певно, теж оволодів азарт погоні.
Йому вже не треба було команд і вказівок.
— Усе буде гаразд! — процідив він. — Не втече.
Гармаш сподівався, що інженер заверне на міст і виїде на Повітрофлотське шосе. Як же здивувався, коли «Волга» в'їхала під міст і швидко побігла далі по Брест-Литовському проспекту.
Таксі трохи не зіткнулося з іншою машиною, бо водій, побачивши, що «Волга» поїхала прямо, й собі різко завернув за нею.
Погоня тривала.
Сімдесят кілометрів на годину. Вісімдесят. Більше Божко поки що не давав, боячись, щоб його не зупинив автоінспектор.
Але куди він їде? В Святошино? В Ірпінь? До Гостомеля? Незрозуміло! Невже він думає, що Юрієві набридне ганятися за ним?
За містом стрілка спідометра впевнено полізла за дев'яносто, дотяглася до ста, постояла, повагалася і поповзла далі… Повітря, яке обтікало машину, стало тугим і вже не свистіло, а наче ревло в шпаринах таксомотора. Зустрічні машини тільки ляскали, мов батогами, пролітаючи повз них. Юрій наче фізично відчував вади старенької, спрацьованої у таксопарку «Волги». Водій витискав все, що міг, і вона, хоч і слухалась, але скреготіла й протестувала проти такої гонитви.
Сонце почало сідати, обіч шосе, по чистому полю, вкритому порошею, по грудках стрибали від автомашин кумедні тіні, схожі на зайців.
— Добре веде машину, чортяка! — з якимсь задоволенням промовив водій. — Як справжній шофер!
«На що він розраховує? — билася в голові Юрія думка. — На те, що таксист відмовиться далеко їхати?.. Чи, може, хоче заманити в ліс і там розрахуватися?.. Адже я без зброї, а він, можливо, озброєний…»
З кожним кілометром лейтенант усе дужче впевнювався, що женеться недарма, що це вже не жарти, і така ганебна сцена, як уранці на перехресті, не повториться.